ПОРУШЕННЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА ЩОДО ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ: КЕЙС КОМАНДИРІВ ЗАХИСНИКІВ «АЗОВСТАЛІ» В КОНТЕКСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ЖЕНЕВСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ ІІІ 1949 РОКУ

Анотація

Стаття присвячена аналізу правового статусу військовополонених у контексті російсько-української війни. Особлива увага зосереджена на дослідженні кейсу переміщення командирів захисників «Азовсталі» до третьої держави – Туреччини – під особисті гарантії її керівництва. Наведений механізм не передбачений чинними нормами міжнародного гуманітарного права та не відповідає жодній із усталених моделей поводження з військовополоненими. У статті обґрунтовується, що подібна практика виходить за межі репатріації, інтернування чи обміну, і фактично формує нову, не описану раніше модель правового статусу. Окрему увагу авторів приділено інституційній поведінці міжнародних гуманітарних організацій, зокрема Міжнародного Комітету Червоного Хреста, який не забезпечив належного моніторингу умов утримання переміщених осіб та не здійснив публічного правового реагування. Очевидна пасивність розглядається як ознака делегітимації гуманітарного мандату через бездіяльність. На цьому тлі порушується питання вибіркової гуманізації, коли окремі військовополонені стають об’єктом дипломатичних жестів, а решта – залишаються в полоні без доступу до міжнародного захисту, що суперечить принципу недискримінації. У статті також аналізується неспроможність міжнародного гуманітарного права забезпечити примус до дотримання імперативних норм, зокрема в аспекті кваліфікації жорстокого поводження як воєнного злочину. Аргументується, що міжнародне гуманітарне право функціонує в режимі нормативної інерції, втрачаючи здатність реагувати на політичну інструменталізацію статусу військовополонених. У підсумку сформульовано низку проблемних питань, що потребують доктринального переосмислення, зокрема щодо меж нейтральності гуманітарних інституцій, ефективності механізмів контролю та перспектив оновлення структури правового регулювання в умовах гібридної війни.