СТАНОВИЩЕ НАРОДУ УКРАЇНИ НАПЕРЕДОДНІ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ 1648–1649 РР.: ІСТОРИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Анотація

Феодальна роздробленість і монголо-татарська навала призвели до політичного занепаду земель Південно-Західної Русі (України). Вони стали об’єктом зазіхань з боку кількох сусідніх держав з різним рівнем розвитку і типом державного ладу. Основна частина політичного роз’єднання українських земель на середину XIV століття опинилася під владою Польського королівства (Галичина, частина Західної Волині, Західне Поділля від 1430 року були анексовані Польщею). У Галичині було запроваджено адміністративно-політичний устрій та польське право, права місцевих бояр були урівняні із польською шляхтою. Українці були викинуті із урядових установ, була запроваджена повна полонізація населення і перетворення українських земель у звичайні провінції Польщі. Люблінська унія 1569 року, яка мала сумні наслідки для України, насамперед в соціально-економічній сфері (розширення і утвердження кріпацтва), в культурній сфері (утвердження католицизму), завершила процес правового оформлення суспільних станів, великих соціально-правових груп людей, які між собою різнилися спадковим юридичним становищем у суспільстві, певними правами та обов'язками. Відтоді до повноправних станів належали: шляхта (так у Польському королівстві називали феодалів), духовенство і міщанство, що стосується селянства, то упродовж XIV–XV століття, на відмінну від згаданих станів, воно свої права поступово втрачало і потрапляло у приватно-правовому аспекті в залежність від власників землі – шляхти чи духовенства, що призвело до відчуження українсько-білоруської шляхти від інших верств населення шляхом полонізації і зрештою до козацьких воєн і до національно-визвольної війни українського народу в середині XVII століття, в якій дрібна православна шляхта взяла активну участь.