ІНТЕРЕС ЯК СКЛАДОВА ПАРАДИГМИ СТАНОВИЩА ПРОКУРОРА В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Анотація

З часу набуття Україною незалежності, цивільне процесуальне законодавство постійно трансформується. Остання редакція Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), яка була прийнята у 2017 році, також періодично доповнюється новими положеннями на потребу сьогодення. Змін зазнали усі без виключення інститути, серед яких – інститут правосуб’єктності. Змінено не лише традиційні назви груп суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин, а й здійснено їх поділ у новий спосіб, шляхом виведення представників зі складу учасників справи (осіб, які беруть участь у справі), доповнено відповідні групи новими учасниками, відкориговано права та обов’язки, умови їх реалізації тощо. На такі перетворення в частині правової регламентації правосуб’єктності вплинув, насамперед, характер інтересу певного учасника судового процесу. Серед усіх учасників судового процесу в цивільному судочинстві специфічне становище завжди посідали і посідають до сьогодні органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, які покликані виражати волю держави в цивільній процесуальній сфері. До таких органів законодавцем віднесено чимало суб’єктів, для кожного з яких закон передбачає відповідні форми участі в цивільному судочинстві, що пов’язано із виконуваними функціями в сфері захисту цивільних прав, свобод чи інтересів. У складі таких органів й прокуратура. Аналіз судової практики свідчить про активну роль прокуратури в цивільному судочинстві, особливо у справах, які мають специфічне суспільне, державне значення. Проте, прокурорська активність не завжди сприймається такою, що відповідає ідеології змагальності цивільного судочинства. Подекуди, прокуратура безпідставно перебирає на себе функції органів державної влади, органів місцевого самоврядування в контексті звернення до суду із позовами, невиправдано втручається в хід цивільного судочинства тощо. Тому наявні проблеми теоретичного та практичного характеру, пов’язані із цивільним процесуальним становищем прокурора, об’єктивно потребують наукового аналізу, висновків та пропозицій, спрямованих на оптимізацію захисту цивільних прав, свобод та інтересів за участю прокурора. У запропонованому дослідженні розкривається зміст однієї з фундаментальних складових становища органів прокуратури в цивільному судочинстві – інтересу. Звертається увага на відсутність наукових досліджень в даному напрямі, тоді як від характеру інтересу залежить не лише регламентація правосуб’єктності цивільним процесуальним законодавством, а й специфіка прокурорського представництва та способи його реалізації. Демонструється певна невідповідність положень статті 1311 Конституції України положенням частини 2 статті 2, статті 23 Закону Закону України «Про прокуратуру», та статей 56, 57 ЦПК України, положенням підзаконних актів, а, звідси, й підстави наявних у цивільній процесуальній доктрині поглядів чи висновків про характер інтересу прокурора в цивільному судочинстві.