ВИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ У ВИГЛЯДІ ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ В РАЗІ ВИЗНАННЯ ВИРОКІВ СУДАМИ УКРАЇНИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ СПОСІБ ВИПРАВИТИ КОНСТАТОВАНЕ ЄВРОПЕЙСЬКИМ СУДОМ З ПРАВ ЛЮДИНИ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 7 ЄКПЛ

Анотація

Анотація. У цій науковій розвідці зроблено спробу висловити власне бачення щодо такої практичної ситуації, коли національні суди, визнаючи вироки, ухвалені судами за межами України, та призначаючи покарання у вигляді довічного позбавлення волі, фактично виходили за межі вжиття звичайних заходів щодо виконання вироку за Конвенцією про передачу засуджених осіб. Аргументовано, що вказуючи у своїх рішеннях про існування можливості умовного звільнення особи через певний період часу, фактично, в силу законодавчих положень, які були чинними до початку листопада 2022 року (бо лише аналіз сучасної редакції (чинний з 6.11.2022 року) статей 81 та 82 КК України дозволяє стверджувати, що це покарання є таким, яке можливо скоротити), національні суди таку можливість лише декларували. Тому й зроблено спробу дати відповідь на питання щодо того, а який же вид покарання і в якому розмірі суди України до 6 листопада 2022 року мали визначати з урахуванням положень Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 року задля дотримання Україною характеру і тривалості покарання. Встановлено, що навіть коли особа зверталася до судів України з відповідним клопотанням (про умовно- дострокове звільнення або ж заміну невідбутої частини покарання більш м’яким), то воно залишалося апріорі без задоволення. Констатовано, що тривалий час існувала законодавча проблема, через яку держава Україна обґрунтовано звинувачувалася у хибній заміні національними судами при визнанні вироків, ухвалених судами за її межами, первинного покарання – довічного позбавлення волі, яке є можливістю скоротити таким довічним позбавленням волі, яке скоротити неможливо. Резюмовано, що станом на сьогодні через внесення змін до КК України та КПК України, які набули чинності 6 листопада 2022 року, фактично запроваджено правовий механізм звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, від відбування покарання умовно-достроково, як і механізм заміни їм покарання у вигляді довічного позбавлення волі більш м’яким покаранням (хоча і він ще не до кінця апробований ні наукою, ні практикою).