МОБІЛІЗАЦІЙНІ ПОВНОВАЖЕННЯ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ: ПРАВОВІ РИЗИКИ ТА ІНСТИТУЦІЙНІ ПРОГАЛИНИ

Анотація

У статті здійснено комплексний правовий та інституційний аналіз мобілізаційних повноважень органів місцевого самоврядування України в умовах воєнного стану та трансформацій системи публічного управління. Посилення ролі територіальних громад у забезпеченні обороноздатності держави зумовило суттєве розширення їх компетенції у сферах мобілізаційної підготовки, військового обліку, оповіщення населення, взаємодії з територіальними центрами комплектування, бронювання працівників і матеріально-технічної підтримки сил оборони. Практика реалізації зазначених повноважень продемонструвала як високий рівень адаптивності місцевого самоврядування, так і наявність низки системних труднощів. У дослідженні уточнено дефініції мобілізації, мобілізаційної підготовки та особливого періоду, визначено місце громад у механізмі національної безпеки, розмежовано компетенцію органів місцевого самоврядування, місцевих державних адміністрацій і військових адміністрацій. Проаналізовано еволюцію нормативної бази 2022–2025 років, що спрямована на деталізацію процедур призову, цифровізацію військового обліку та посилення відповідальності посадових осіб. Особливу увагу приділено правовим ризикам, які виникають у процесі виконання мобілізаційних завдань на місцевому рівні. Серед них виокремлено колізійність законодавства, небезпеку порушення прав громадян, імовірність зловживань, проблему надмірної персональної відповідальності та залежність ефективності рішень від якості міжінституційної координації. Водночас війна виявила інституційні прогалини, пов’язані з нестачею спеціалізованих підрозділів, кадрових ресурсів, усталених процедур взаємодії та алгоритмів передачі повноважень між військовими адміністраціями і виборними органами. Обґрунтовано необхідність подальшого вдосконалення нормативного регулювання, розвитку професійної спроможності громад, запровадження стандартизованих механізмів співпраці та забезпечення балансу між централізованим управлінням обороною і принципами децентралізації. Результати дослідження спрямовані на формування стійкої моделі локальної участі у загальнонаціональній системі безпеки.