КОМПЕТЕНЦІЯ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ: ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ У КОНТЕКСТІ РОЗМЕЖУВАННЯ ВЛАДИ

Анотація

У статті розглядаються базові теоретичні та конституційні питання компетенції Кабінету міністрів України та органів виконавчої влади. Актуальність теми статті зумовлена докорiнними змiнами у зовнішній та внутрішній політиці України, яка зорієнтована на інтеграцію у європейське та світове співтовариство, що логічно узгоджується із завданнями правової реформи. Наукова значимість статті полягає в тому, що вона присвячена з’ясуванню проблем розмежування правотворчих повноважень між законодавчою та виконавчою гілками влади під кутом зору європейських стандартів, що передбачає розробку теоретичних і методологічних підходів, які мають бути адекватними до загальної мети – наукового забезпечення гармонізації законодавства України з «acquis» Європейського Союзу та правовими стандартами Ради Європи. Науково цінним є підхід, який включає у предметну сферу дослідження питання що відносяться до загального і особливого теоретичного рівня. Слідуючи цій парадигмі у статті послідовно розглядаються тематики компетенції Кабінету міністрів України і органів виконавчої влади. Теоретичною основою дослідження виступають концепції верховенства права та розмежування влади. У такий спосіб забезпечується наукова послідовність і теоретична цілісність дослідження, що дозволяє вивчати проблематику адміністративно-правового регулювання системно та у зв’язку із практичними проблемами у конкретних сферах державного управління. Слід відзначити наукову новизну філософсько-теоретичного підходу у дослідженні питань компетенції органів виконавчої влади у площині принципів верховенства права та розмежування влади, що дозволяє висвітлити зв’язки з вихідними принципами Конституції України. Практична значимість статті презентується у сформульованих підходах і пропозиціях, що стосуються аналізу законодавчого визначення обсягу правотворчих повноважень органів виконавчої влади. Висвітлені теоретичні та законодавчі проблеми і пропозиції щодо їх юридичного розв’язання також мають розглядатись під кутом зору ефективності моделі державного управління, що дозволяє бачити і теоретично узгоджувати правові вимоги щодо гармонізації законодавства України з «acquis» Європейського Союзу та правовими стандартами Ради Європи з проблематикою державного менеджменту та економічною реформою. З цих позицій стаття виявляється важливим і науково цінним кроком, оскільки вносить свою частку ідей і підходів щодо вирішення наукових і практичних проблем що стосуються реалізації конституційної та адміністративної реформ в Україні та її інтеграції у європейський простір. Можна виокремити такі значущі висновки: а) визначення меж правотворчих повноважень виконавчої влади у площині принципів верховенства права і розмежування влад має ґрунтуватись на загальному принципі вилучення із компетенції виконавчої влади видання нормативно-правових актів, що втручаються у сферу відносин між приватними суб’єктами та між приватними суб’єктами й органами публічної влади, ці відносини є безпосереднім предметом законодавчого регулювання; б) прогалини, фрагментарність, надмірна абстрактність норм та інші недоліки як відомі проблеми чинного законодавства України стосуються сфери якості законодавчої діяльності ВРУ і не мають вирішуватись засобом «управлінської правотворчості» КМУ та інших органів виконавчої влади; в) до правотворчих повноважень органів виконавчої влади належать виключно ті, які є субсидіарними, тобто невіддільними від функціональних можливостей управління в конкретних сферах і галузях та щодо внутрішньої організаційної будови самих органів державного управління; г) органи виконавчої влади можуть наділятись, у разі нагальної потреби, у конкретних обставинах, більш широкими правотворчими повноваженнями, але в кожному випадку це вимагає окремого рішення ВРУ щодо делегування відповідних повноважень стосовно прийняття конкретного нормативно-правового акта.