ПРАВОВА ПРИРОДА НЕУКЛАДЕНИХ ПРАВОЧИНІВ: ОЦІНКА ДОГОВОРУ, ЩО ПІДПИСАЛА СТОРОННЯ ОСОБА

Анотація

У статті здійснено комплексний науковий аналіз правової природи цивільно-правових договорів, підписаних сторонніми особами без належних повноважень, з урахуванням положень чинного цивільного законодавства України, напрацювань доктрини та сучасної судової практики. Автор досліджує співвідношення таких категорій, як «недійсний договір» і «неукладений договір», звертаючи увагу на їхню принципову відмінність у контексті підроблення підпису сторони правочину. У роботі обґрунтовується, що підписання договору сторонньою особою не лише є порушенням загальних засад цивільного законодавства, а й створює дефект волевиявлення, що зумовлює особливу правову кваліфікацію такого правочину.Особливий акцент зроблено на тому, що Цивільний кодекс України не містить прямої правової конструкції «неукладеність договору», що ускладнює практичне застосування цієї категорії як самостійного способу захисту цивільних прав та інтересів. Це породжує неоднозначність у правозастосуванні та зумовлює наявність відмінних підходів у практиці Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду.Судова практика демонструє коливання між трьома моделями правової оцінки: кваліфікацією договору як нікчемного, оспорюваного або ж такого, що не відбувся (неукладеного).У роботі простежено еволюцію наукових поглядів і наведено позиції провідних українських цивілістів, які по-різному визначають правову природу договорів з підробленими підписами. Зокрема, розглянуто аргументи прихильників ідентифікації таких договорів як неукладених і контраргументи тих науковців, які відносять їх до категорії оспорюваних або недійсних правочинів. Науковий аналіз засвідчує, що ключовим елементом у вирішенні питання є оцінка наявності чи відсутності справжнього волевиявлення учасника правочину, адже саме воля та її зовнішнє вираження виступають визначальними умовами чинності договору відповідно до статей 203 та 215 ЦК України.Дослідження також окреслює особливості нотаріально посвідчених договорів у випадках, коли підпис сторони підроблений. Підкреслюється, що навіть за умови дотримання форми договору та наявності відповідного запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно такий правочин не може бути визнаний укладеним, оскільки відсутня воля дійсного власника на відчуження майна. Це створює презумпцію недійсності правочину, що потребує судового захисту і правової визначеності. Автор пропонує власний підхід до вирішення проблеми, наголошуючи на необхідності кваліфікації договорів із підробленим підписом як недійсних, адже вони містять істотний дефект волі та волевиявлення.Такий підхід, на думку дослідника, забезпечує відповідність принципу верховенства права, захист правомірних інтересів учасників цивільного обороту та стабільність судової практики.Результати дослідження мають як теоретичне, так і практичне значення: вони дають змогу глибше зрозуміти природу цивільно-правових договорів у разі підроблення підпису та слугують підґрунтям для подальшої кодифікації та вдосконалення цивільного законодавства України. Стаття спрямована на формування єдиних доктринальних і судових підходів до правової оцінки таких правочинів і може бути використана як орієнтир у правозастосовній діяльності судів, адвокатів та нотаріусів.