Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ (серія психологічна)

ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ В УКРАЇНІ

Ольга Миколаївна Борисюк — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена емпіричному дослідженню соціально-психологічної адаптації ветеранів війни в Україні, що є надзвичайно актуальною проблемою в умовах повномасштабної війни та масового повернення військовослужбовців до мирного життя. Метою дослідження стало виявлення особливостей адаптаційного профілю ветеранів, ресурсних і вразливих зон, а також взаємозв’язків між адаптивними характеристиками та симптомами посттравматичного стресового розладу (ПТСР). У дослідженні взяли участь 38 ветеранів, які мали досвід безперервної служби понад два роки та перебування в зоні бойових дій упродовж 18–24 місяців. Для оцінки соціально-психологічної адаптації використано три методики: тест- опитувальник соціальної адаптивності (О. Саннікова, О. Кузнєцова), методику діагностики соціально-психологічної адаптації К. Роджерса та Р. Даймонда, а також Міссісіпську шкалу посттравматичних реакцій (військовий варіант). Результати дослідження засвідчили достатньо високий рівень соціальної та соціально-психологічної адаптації учасників, що свідчить про збережений потенціал до конструктивної взаємодії з оточенням, самоприйняття, інтернальність і домінування. Водночас зафіксовано виражені посттравматичні симптоми: середній бал за Міссісіпською шкалою суттєво перевищив клінічний поріг ПТСР. Кореляційний аналіз виявив парадоксальні взаємозв’язки – поєднання високих рівнів ПТСР із підвищеним самоприйняттям, домінуванням та емоційним комфортом, що може свідчити про психологічну компенсацію або прояви посттравматичного зростання. Найуразливішими зонами адаптації визначено поведінкову гнучкість і суб’єктивну життєву задоволеність. Отримані результати підкреслюють багатовимірність і суперечливість адаптаційного профілю ветеранів та актуалізують потребу у розробці комплексних програм психологічної підтримки, спрямованих одночасно на зниження травматичної симптоматики та посилення ресурсів особистості.

ЗАСТОСУВАННЯ МАТЕМАТИКО-СТАТИСТИЧНИХ МЕТОДІВ У ПСИХОЛОГІЇ: МОЖЛИВОСТІ, ОБМЕЖЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Олена Степанівна Вавринів, Роман Ярославович Яремко, Ігор Святославович Коваль — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена теоретико-методологічному аналізу значення математико-статистичних методів у сучасній психології та обґрунтуванню їхньої ролі у формуванні доказової, науково вивіреної практики. Показано, що статистика забезпечує об’єктивність і достовірність психологічних висновків, дозволяє мінімізувати суб’єктивні інтерпретації, стандартизувати процес вимірювання та підвищити якість дослідницьких процедур. У роботі розкрито функціональні можливості основних груп статистичних методів: описових, інферційних, порівняльних, регресійних, багатовимірних і психометричних. Підкреслено, що саме завдяки кореляційному, факторному, кластерному та регресійному аналізам можливе виявлення латентних структур, прогнозування поведінкових тенденцій, визначення предикторів психологічних станів та побудова типологій особистісних рис. Окрему увагу приділено практичному застосуванню статистики у психологічному консультуванні, освітній діяльності та організаційній психології, де кількісні методи використовуються для оцінки ефективності програм, аналізу динаміки стану клієнта, підбору персоналу та прогнозування професійних ризиків. Проаналізовано сучасні тенденції розвитку статистичної культури серед психологів, зокрема поширення структурного моделювання, нейромережевих алгоритмів, автоматизації статистичного аналізу в середовищах Python та SPSS. Наголошено на важливості інтерпретаційної грамотності, формування навичок критичного статистичного мислення, дотримання принципів відтворюваності досліджень та впровадження відкритої науки. У статті інтегровано положення сучасних українських, які підкреслюють необхідність поєднання класичних статистичних методів із сучасними аналітичними технологіями для підвищення валідності й надійності психологічних висновків. Зроблено висновок, що формування статистичної компетентності є стратегічним напрямом розвитку психологічної науки, який визначає ефективність як академічних досліджень, так і практичної роботи психолога.

ОСОБЛИВОСТІ МАНІПУЛЯТИВНОГО ВПЛИВУ З МЕТОЮ ШАХРАЙСТВА В АНОНІМНІЙ ТЕЛЕФОННІЙ КОМУНІКАЦІЇ

Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

На основі узагальнення міждисциплінарних досліджень проаналізовано модель анонімної телефонної комунікації з метою шахрайства (вішинг) та з’ясовано дію механізмів некритичного сприйняття інформації адресатом та когнітивного блокування, що спотворює сприйняття реальності в жертви маніпулятивного впливу. Актуальність роботи зумовлена безпрецедентним зростанням випадків авторизованих шахрайських платежів, що зумовлює необхідність розуміння специфіки маніпулятивної технології емоційного супроводу, мішенню якої є блокування логічної оцінки співрозмовника, та пошуку ефективних засобів протидії. Головна гіпотеза полягає в тому, що успіх маніпулятивного впливу (шахрайства), який провокує неадекватний, панічний страх жертви, прямо корелює, згідно з дуалістичною теорією мислення, з ефективністю блокування у неї критичного мислення (Системи 2) та переходом контролю у прийнятті рішень до інтуїтивного, швидкого мислення (Системи 1). Дослідження ідентифікує три ключові механізми маніпуляції, які створюють оптимальні умови для когнітивного блокування. По-перше, це когнітивне виснаження: тривалий, монологічний дискурс навмисно максимізує зовнішнє когнітивне навантаження, виснажуючи робочу пам’ять жертви та блокує ресурси, необхідні для критичного аналізу (за теорією когнітивного навантаження Дж. Свеллера). По-друге, відбувається нейронна деактивація: індукція інтенсивного страху та тривоги (через фреймінг неминучої втрати, відомий як упередження втрати) спричинює підвищену активацію мигдалеподібного тіла та функціональне пригнічення префронтальної кори (центру логіки), надаючи біологічного пріоритету імпульсивній реакції виживання. По-третє, шахраї використовують подвійну емоційну пастку, послідовно викликаючи в уяві жертви ілюзорний страх (для дестабілізації) та пропонуючи їй псевдо-турботу для зміцнення емоційної довіри та індукції комплаєнсу, що забезпечує швидкий поведінковий зсув від паніки до активної співпраці. Робота підтверджує парадокс вразливості: навіть високий інтелект не забезпечує імунітету проти ситуативного емоційного блокування. Практичне значення дослідження полягає у формулюванні науково обґрунтованих контрстратегій, сфокусованих на поведінковому розриві маніпулятивного циклу: стратегії паузи та рефлексії (свідоме переривання комунікації для відновлення когнітивного контролю) та емоційної регуляції (маркування емоцій) для відновлення функцій префронтальної кори.

ПСИХОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ЯК ЧИННИКА АДАПТИВНОСТІ ВИХОВАНЦІВ ЗАКЛАДІВ ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Oльга Ярославівна Заверуха, Роксолана Ярославівна Колісник — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню емоційного інтелекту як детермінанти адаптивності вихованців закладів позашкільної освіти. Теоретичне обґрунтування роботи базується на системному комплексному підході, що дозволяє розглядати емоційний інтелект у взаємозв’язку з іншими психологічними характеристиками особистості та оцінювати його вплив на адаптаційні процеси у специфічному соціально-освітньому середовищі. Методологічною основою стали сучасні концепції емоційної компетентності як багатовимірного феномену та адаптивності як динамічного процесу взаємодії особистості з соціальним, психологічним і навчальним середовищем. Поєднання кількісних і якісних методів дослідження забезпечило цілісне осмислення ролі емоційного інтелекту в адаптації підлітків. Емпіричне дослідження охопило 285 вихованців віком 14–17 років, що обумовлено сенситивними особливостями підліткового віку, формуванням механізмів емоційної саморегуляції, емпатії та соціальної взаємодії. Застосовувалися спостереження, анкетування, опитування педагогів і вихованців, а також психодіагностичні методики: тест MSCEIT, шкали соціально-психологічної адаптації, адаптивності, самооцінки, стресостійкості та задоволеності життям. Авторська анкета забезпечила поглиблене отримання даних про емоційне реагування та адаптивну поведінку підлітків. Результати свідчать, що більшість вихованців демонструють середній рівень емоційного інтелекту та адаптивності. Зокрема, 28–32 % підлітків мають високі показники здатності ідентифікувати, використовувати та свідомо регулювати емоції, тоді як приблизно третина відчуває труднощі в цих сферах. Більшість учасників проявляють адекватну емпатію, конструктивні копінг-стратегії та соціальну інтегрованість, проте значна частина демонструє низькі рівні самоприйняття, емоційного комфорту, внутрішнього контролю та стресостійкості. Аналіз показав, що високий рівень емоційного інтелекту корелює з кращою соціально-психологічною адаптацією, більшою стресостійкістю, задоволеністю життям та ефективними стратегіями подолання труднощів. Отримані результати підкреслюють значний потенціал позашкільної освіти для розвитку соціально-емоційних компетентностей підлітків та обґрунтовують доцільність цілеспрямованого впровадження програм розвитку емоційного інтелекту як засобу профілактики дезадаптації та підвищення адаптивного потенціалу вихованців. Стаття має практичне значення для педагогів, психологів та організаторів позашкільної освіти, сприяючи оптимізації навчально-виховного процесу та психологічного благополуччя підлітків.

МАЙНДФУЛНЕС ЯК РЕСУРС ПСИХОЛОГІЧНОЇ СТІЙКОСТІ В УМОВАХ ВІЙНИ

Катерина Романівна Ільків, Віталіна Станіславівна Боровікова — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті розглянуто майндфулнес як один із ключових психологічних ресурсів підтримання та зміцнення психологічної стійкості особистості в умовах війни. Воєнна реальність в Україні супроводжується тривалим впливом стресових і травматичних чинників, що зумовлює різке зростання навантаження на психіку, підвищення рівня тривоги, емоційного виснаження, порушення відчуття контролю та безпеки. З огляду на це актуальним є пошук науково обґрунтованих інструментів саморегуляції, здатних підсилювати здатність людини адаптуватися до кризових ситуацій. У статті здійснено теоретичний аналіз феномену психологічної стійкості та механізмів її формування, а також комплексний огляд можливостей застосування майндфулнес-практик у контексті стресу пов’язаного з війною. Психологічна стійкість розглядається як багатовимірний конструкт, що включає когнітивні, емоційні, поведінкові, соціальні та нейрофізіологічні компоненти, які разом забезпечують здатність особистості ефективно протистояти стресорам і відновлювати адаптивне функціонування. У роботі узагальнено сучасні теоретичні моделі резильєнтності, серед яких концепції А. Мастен, Дж. Бонанно, Л. Сіберстейна та ін. Показано, що ключовими механізмами стійкості є когнітивна гнучкість, здатність регулювати емоції, ефективні копінг-стратегії, толерантність до невизначеності та наявність соціальної підтримки. Особливу увагу приділено аналізу майндфулнес як доказового психологічного інструменту підвищення стійкості. На основі робіт Дж. Кабат-Зінн, С. Голдберг та ін., Дж. Бріе та С. Скотт та інших авторів висвітлено його вплив на когнітивні й емоційні процеси, зокрема: зниження румінацій та катастрофізації, покращення здатності концентрувати увагу, розвиток прийняттєвого ставлення до переживань, зменшення емоційної реактивності та посилення навичок самоспостереження. Окремо описано тілесно-орієнтовані техніки майндфулнес, які сприяють нормалізації роботи автономної нервової системи та послабленню фізіологічних проявів стресу. Проаналізовано нейропсихологічні механізми дії майндфулнес, зокрема його вплив на активність префронтальної кори, мигдалеподібного тіла, інсулярної кори та мережі пасивного режиму роботи мозку. Показано, що практика сприяє зменшенню гіперактивації системи страху, посиленню виконавчого контролю, інтеграції травматичного досвіду та розвитку нейропластичності, що є критично важливим у ситуаціях тривалого стресу. Особливий акцент зроблено на емпіричних даних щодо застосування майндфулнес у воєнних умовах. Описано результати українських досліджень, які засвідчують зниження рівня стресу у цивільних після коротких майндфулнес-програм, а також міжнародні дані про покращення робочої пам’яті та зменшення емоційного виснаження у військовослужбовців. Наголошено, що майндфулнес сприяє відновленню внутрішнього відчуття контролю, зниженню тривожності, покращенню регуляції емоцій та формуванню конструктивних стратегій подолання. У висновках зазначено, що майндфулнес є потужним і науково обґрунтованим ресурсом психологічної стійкості, здатним ефективно доповнювати програми психологічної підтримки населення в умовах війни. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробкою адаптованих програм майндфулнес для різних цільових груп, оцінкою їх довготривалих ефектів та інтеграцією у національні стратегії ментального здоров’я.

ПСИХОЕМОЦІЙНЕ НАПРУЖЕННЯ УПРАВЛІНЦІВ РІЗНОГО РІВНЯ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ ЯК ЧИННИК РИЗИКУ ЇХ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я

Зоряна Ярославівна Ковальчук, Oльга Ярославівна Заверуха — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Дослідження присвячене вивченню психоемоційного напруження управлінців різного рівня в умовах воєнного стану та оцінці ефективності психолого-управлінської програми, спрямованої на розвиток їхніх професійних і особистісних компетентностей. Актуальність роботи обумовлена зростанням психоемоційного навантаження, що створює високі ризики хронічного стресу, емоційного вигорання, зниження психічного здоров’я та ефективності управлінської діяльності. У сучасних умовах керівники виступають ключовою ланкою забезпечення стабільності, адаптації та безперебійності роботи організацій, а їхній психоемоційний стан безпосередньо впливає на якість ухвалюваних рішень, психологічний клімат у колективах, рівень згуртованості команди та результативність працівників. Недостатня увага до психоемоційних ризиків управлінців під час кризових умов підкреслює необхідність наукового вивчення та розробки системних програм підтримки. Методика дослідження передбачала практичне впровадження психолого-управлінської програми, спрямованої на розвиток управлінських, комунікативних та емоційно-регулятивних компетентностей, враховуючи психологічні закономірності взаємодії в команді, індивідуальні особливості, потреби та мотиви членів колективу. У експерименті взяли участь 60 управлінців різного рівня, які були розподілені на контрольну та експериментальну групи. Результати засвідчили статистично значуще підвищення рівня стресостійкості, емоційного інтелекту, рефлексивності, лідерських і організаційних якостей, що свідчить про зміцнення професійної компетентності та психологічного потенціалу керівників. Програма забезпечує розвиток здатності до саморегуляції, конструктивного вирішення конфліктів, ефективної взаємодії з командою та створення психологічно безпечного середовища. Отримані дані підтверджують практичну цінність програми як універсального інструменту для підвищення ефективності управлінської діяльності та професійного зростання сучасного керівника в умовах високого психоемоційного навантаження.

ПСИХОЛОГІЧНІ ІНТЕРВЕНЦІЇ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ У ВІЙСЬКОВИХ ІЗ БОЙОВИМ ДОСВІДОМ

Вікторія Анатоліївна Павловська-Кравчук, Наталя Олександрівна Єгонська-Спенсер — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Резильєнтність у військовослужбовців із бойовим досвідом розглядається як ключова психологічна характеристика, що визначає здатність особистості ефективно адаптуватися до екстремальних умов, долати стрес, наслідки травматичних подій та зберігати емоційну рівновагу у кризових ситуаціях. Вона виступає внутрішнім ресурсом, що забезпечує ефективність, рішучість і мотивацію військовослужбовця навіть після пережитого бойового досвіду. Резильєнтність є динамічною якістю, яка формується під впливом індивідуальних, соціальних, сімейних, культурних і професійних чинників. Наукові дослідження вказують, що її розвиток визначається соціальною підтримкою, ефективними копінг-стратегіями, емоційною стабільністю, самоефективністю, оптимізмом, вірою у власні сили, витривалістю та здатністю до саморефлексії. Особливе значення має взаємодія індивідуальних і колективних факторів, оскільки в умовах військових підрозділів резильєнтність формується не лише на рівні особистості, а й через довіру, згуртованість і відчуття спільної мети. Психологічні інтервенції, спрямовані на розвиток стійкості, включають майндфулнес-практики, когнітивно-поведінкову терапію, діафрагмальне дихання та комплексні програми стрес-менеджменту, транзактний аналіз, інтегративну психотерапію з фокусом на стосунки. Вони дозволяють зменшувати психофізіологічну реактивність, підвищувати когнітивну гнучкість, регулювати емоції, відновлювати міжособистісний контакт, та внутрішній контакт, формувати адаптивні навички, що сприяють посттравматичному зростанню та отримувати зовнішнє визнання цього досвіду. Висновки дослідження підкреслюють багатовимірний характер резильєнтності, яка забезпечує психологічний імунітет, підвищує ефективність виконання службових завдань, підтримує морально-вольовий стан та життєстійкість особового складу. Розробка та впровадження комплексних психологічних втручань у військових колективах є стратегічно важливим завданням, оскільки вони сприяють збереженню психічного благополуччя, бойової готовності, мотивації та внутрішньої сили військовослужбовців у складних умовах бойових дій.

НЕЙРОТЕХНОЛОГІЇ ТА ЗАСТОСУВАННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ ДЛЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО ВІДНОВЛЕННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

Юлія Андріївна Федоренко, Василь Васильович Стасюк — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

У статті представлено результати теоретичного аналізу сучасних наукових досліджень, присвячених використанню нейротехнологій та систем штучного інтелекту для психологічного відновлення військовослужбовців. Обґрунтовано, що війна ХХІ ст. не лише змінює характер ведення бойових дій, а й посилює значення психічного здоров’я особового складу, оскільки саме стійкість і готовність військових до тривалого виконання завдань значною мірою визначають ефективність обороноздатності держави. У цьому контексті інтеграція інноваційних технологій у систему психологічної підтримки військовослужбовців набуває стратегічної важливості. Розглянуто чотири основні напрями застосування нейротехнологій: нейрофідбек як метод саморегуляції мозкової активності; транскраніальну магнітну стимуляцію, що продемонструвала ефективність у зменшенні депресивних симптомів у ветеранів США; віртуальну реальність, зокрема програму BraveMind, яка показала зниження симптомів ПТСР у понад 60% учасників; інтерфейси «мозок-комп’ютер», здатні покращувати як моторні, так і емоційно-регулятивні процеси. Особливу увагу приділено системам штучного інтелекту. Алгоритми машинного навчання дозволяють виявляти ознаки психоемоційних порушень ще на доклінічних стадіях, створювати індивідуалізовані програми психореабілітації та здійснювати моніторинг їхньої ефективності в динаміці. ШІ також дає змогу створювати віртуальних психологів і чат-ботів, що знижують бар’єр звернення по допомогу та забезпечують постійну підтримку військовослужбовців. Аналіз міжнародного досвіду США, Ізраїлю та Великої Британії показує, що поєднання нейротехнологій і ШІ є одним із найбільш перспективних напрямів розвитку військової психології. Для Збройних Сил України впровадження цих технологій створює умови для збереження психічного здоров’я особового складу, підвищення його стресостійкості та зменшення ризиків психогенних втрат. Таким чином, стаття підкреслює важливість науково обґрунтованого застосування інноваційних технологій у системі психологічної підтримки військовослужбовців та визначає перспективи їхнього впровадження в умовах воєнного часу.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ МЕХАНІЗМИ ТА КОНТЕКСТУАЛЬНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ЕФЕКТИВНОСТІ МЕДІАЦІЇ В УКРАЇНІ

Юлія Іванівна Шмаленко — Tue, 30 Dec 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню процесуальних механізмів та контекстуальних факторів, що визначають ефективність медіації, на основі аналізу досвіду українських медіаторів-практиків. Актуальність дослідження обумовлена необхідністю розуміння специфіки медіаційних технік та впливу організаційного, правового й соціокультурного середовища на результативність медіаційної практики в умовах становлення інституту медіації в Україні. Мета дослідження полягає у виявленні ключових процесуальних механізмів медіації, аналізі їх ефективності у роботі з різними типами конфліктів та дослідженні впливу контекстуальних умов на можливості та обмеження медіаційної практики в українському контексті. Методологія базується на якісному підході з використанням напівструктурованих глибинних інтерв’ю з експертами-медіаторами, які мають досвід роботи з сімейними, комерційними, трудовими та міжособистісними конфліктами. Результати тематичного аналізу виявили три ключові категорії детермінант. По-перше, процесуальні механізми та техніки медіації, що включають активне слухання та перефразування як інструменти трансформації конфліктного дискурсу, роботу з емоціями, управління процесом та структурування діалогу для організації конструктивної взаємодії, техніки генерування рішень для розширення поля можливостей. По-друге, характеристики конфлікту та сторін як контекстуальні фактори мікрорівня, що охоплюють тип конфлікту та специфіку підходу до різних категорій спорів, готовність сторін до діалогу та можливості її формування, баланс сил між учасниками та забезпечення процедурної справедливості, культурні особливості сторін та необхідність адаптації комунікативного стилю. По-третє, контекстуальні фактори макрорівня, що включають організаційні умови медіації, правове регулювання та інституціональну підтримку, соціокультурний контекст та особливості сприйняття медіації в українському суспільстві. Виявлено, що український соціокультурний контекст характеризується традиційною орієнтацією на судове врегулювання конфліктів, недостатньою обізнаністю населення про медіацію, стереотипами щодо необхідності визначення правого та винного, що створює специфічні виклики для медіаційної практики.