Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ (серія психологічна)

КОНСТРУКТИВНА ПСИХОЛОГІЧНА ВЗАЄМОДІЯ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

Олег Анатолійович Агарков — 2024-07-23

У статті конструктивна психологічна взаємодія розглядається як процес взаємодії між людьми, що базується на позитивних психологічних аспектах, таких як емоційна інтелігентність, ефективна комунікація, відкритість до нового, а також вміння вирішувати конфлікти та приймати спільні рішення. Психологічний аспект конструктивної соціальної взаємодії глибоко переплітається з емоційним інтелектом. Це відображається у здатності розуміти, відчувати та ефективно керувати власними емоціями, а також у здатності сприймати та враховувати емоції інших людей. Регуляція емоцій – ще один важливий аспект емоційного інтелекту, який має велике значення для конструктивної психологічної взаємодії. Здатність контролювати свої емоції допомагає уникати спонтанних реакцій та конфліктів, а замість цього зосереджувати увагу на побудові позитивних та продуктивних відносин з оточуючими. Здатність до співпраці є також ключовим елементом конструктивної комунікації. Вона передбачає готовність працювати разом з іншими людьми для досягнення спільних цілей, а також вміння вирішувати конфлікти та розв’язувати проблеми шляхом спільних зусиль. Позитивна самооцінка відіграє значущу роль у психологічному аспекті конструктивної психологічної взаємодії. Вона передбачає віру у власні можливості та відкритість до нового, що сприяє побудові здорових та взаємопідтримуючих відносин з іншими людьми. Розв’язання конфліктів за допомогою компромісу, пошуку спільних рішень та вирішення конфліктів без агресії є важливими елементами психологічного аспекту конструктивної психологічної взаємодії. Вони сприяють збереженню та підтримці позитивних відносин з іншими людьми, а також побудові сприятливого середовища для спілкування та співпраці. Вміння взаємодіяти з людьми в цифровому просторі та ефективно управляти онлайн-відносинами стає все більш важливим аспектом буття індивіда.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МОТИВАЦІЙНОГО КОМПОНЕНТУ УПРАВЛІНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ПОЛІЦІЇ

Ольга Миколаївна Борисюк — 2024-07-23

Статтю присвячено емпіричному дослідженню мотиваційного компоненту управлінської компетентності майбутніх офіцерів Національної поліції України (далі – НПУ). Мотиваційний компонент охоплює мотиви, цілі, потреби, ціннісні установки актуалізації в управлінській компетентності. Він зумовлений важливістю позитивної мотивації до професійної управлінської діяльності офіцера поліції. В результаті аналізу методів психології та методик психодіагностики визначено особливості емпіричного дослідження мотиваційного компоненту майбутніх офіцерів поліції: домінування внутрішніх стосовно професійної діяльності мотивів, наявність чіткої тенденції прагнення до успіху, інтерес до професійної діяльності (методика «Діагностика професійної мотивації») та вираженість власного бажання здійснювати управлінську діяльність, наявність чітко сформованих цілей та способів їхнього досягнення (анкета «Мотиви професійної управлінської діяльності»). Представлено результати описової статистики, порівняльного та кореляційного аналізу отриманих емпіричних даних щодо психологічних особливостей розвитку мотиваційного компонента управлінської компетентності майбутніх та діючих офіцерів. З’ясовано, що професійна мотивація курсантів та поліцейських знаходяться на середньому рівні та є дещо вищою у курсантів. Виявлено, що мотиваційні реакції курсантів на 1-му курсі є найвищими, далі спостерігаються незначні тенденції щодо їх зниження. Внаслідок цього, рівень професійних домагань та зацікавленість до професійної діяльності також знижується. За результатами кореляції зроблено висновок про те, що наявність у курсантів високої професійної мотивації буде підвищувати їхню здатність до управління собою та іншими. Визначено перспективи подальших досліджень щодо розробки тренінгової програми спрямованої на розвиток мотиваційного компонента управлінської компетентності майбутніх офіцерів НПУ.

ЕМОЦІЙНА БЕЗПЕКА В ЕКЗИСТЕНЦІЇ ЖИТТЄВОГО ШЛЯХУ ОСОБИСТОСТІ

Лариса Дмитрівна Заграй — 2024-07-23

У статті розкрито психологічні концепції емоційної безпеки особистості, розкрита структура та умови цього феномену. Автори розкривають місце емоційної безпеки в екзистенції життєвого шляху особистості, її зв’язок з прив’язаністю. Констатовано, що психологічна безпека має наступну структуру: емоційна реактивність, яка виявляється у страху або стресі при зустрічі з потенційно небезпечними ситуаціями, що призводить до підвищеної пильності або прихованої агресії; регулювання поведінки, яке проявляється в здатності впливати на взаємодію з навколишнім середовищем та мінімізувати потенційні загрози; внутрішні уявлення, що базуються на свідомих або несвідомих схемах щодо потенційно небезпечних ситуацій. Стаття носить теоретико-емпіричний зміст, у ній представлено результати дослідження зв’язків у діадах безпеки–небезпеки та залежності–незалежності, а також таких психологічних характеристик як оптимізм–песимізм, співчуття–байдужість, автономія–залежність, спокій–тривожність, толерантність–агресивність. Результати дослідження показали, що емоційна безпека викликає різні переживання і характеризується різноманітним набором станів, що часто мають протилежні смисли. Наявність почуття безпеки свідчить про наявність у людини внутрішніх ресурсів для протистояння новим загрозам та небезпечним ситуаціям. Важливою умовою безпеки є можливість покладатися на значущих інших (сім’ю, сексуальних партнерів тощо). Люди з почуттям емоційної безпеки позитивно ставляться до життя і залежать від вузького кола значущих людей. Автори приходять до висновку, що емоційна безпека формує різноманітні за модусом переживання та стани, відображає часом протилежні екзистенційні змістовні наповнення, яку особистість набуває упродовж життя.

ЛІДЕРСТВО ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ПСИХОЛОГІЧНИХ АСПЕКТІВ СОЦІО-КУЛЬТУРНОГО СЕРЕДОВИЩА

Зоряна Ярославівна Ковальчук — 2024-07-23

У статті проаналізовано феномен лідерства та психологічні аспекти особистості, яка здійснює лідерську діяльність. Здійснено теоретичне дослідження прояву особистісних психологічних особливостей лідерів, які впливають на здійснення ними певної діяльності. Кожний соціум має свої правила існування, які сформувались у контексті соціо-культурного середовища. Різноманіття поглядів на життя та співіснування продукують певні особливості того, як люди бачать своїх лідерів, та як їх сприймають. У даному контексті важливо розглядати саме індивідуальні психологічні аспекти лідерів, та феномену лідерства як важливого елементу соціального конструкту. Адже вони впливають на те, як лідер сприймає себе у соціуму, як розуміє рівень своєї відповідальності перед суспільством. Саме загальноприйняті в першу чергу, культурні цінності та традиції впливають на особистість, її розвиток, суспільство може як слідувати сталим трендам співіснування, так і продукувати нові ідеї, у тому числі і через сприйняття лідерства, його вагомості та форм прояву. Унікальність лідерства в соціо-культурній площині полягає в унікальності даного феномену, який можливий виключно через соціальну площину, взаємозв’язок цінностей та традицій, індивідуальних психологічних особливостей лідера та колективної психіки. Феноменологічна особливість лідерства виражається у тому, що воно поєднує як індивідуальні психічні особливості індивіда, так і соціо-культурні установки та ціннісні орієнтації, які сприяють орієнтації на формування його діяльності. Також, психологічні аспекти, індивідуального та соціального характеру є різноманітними, їхня специфіка полягає насамперед в тому, що і ті і ті аспекти впливають на формування індивіда як лідера, та його взаємодію в соціумі, у такому статусі. Загалом, формуванню лідерства передує ряд певних ознак особистості, які виражають його мотиваційну сферу та професіоналізм, їхнє різноманіття також і виражає спрямованість особистості на певний тип прояву лідерських якостей та орієнтації на лідерство в тій чи іншій групі чи ситуації.

СКЛАДОВІ СТРЕСОСТІЙКОСТІ В ПРАКТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПСИХОЛОГІВ-ПСИХОТЕРАПЕВТІВ

Маріанна Станіславівна Компанович — 2024-07-23

Стаття присвячена теоретичному дослідженню складових стресостійкості в психолого-психотерапевтичній діяльності, які є суттєвими елементами, що впливають на ефективність роботи практикуючих психологів-психотерапевтів. Стрес є неминучою складовою діяльності психологів-психотерапевтів, яка виникає через емоційне навантаження, спричинене різноманітними чинниками. На сьогоденні зростає важливість розгляду питання стресостійкості у психолого-психотерапевтичній практиці, оскільки фахівці зіштовхуються зі зростаючим психологічним тиском через складнощі сучасного життя та різноманітність психічних проблем. Забезпечувати стресостійкість і дбати про особисту психологічну гігієну є значним викликом для професійної діяльності психологів-психотерапевтів, особливо в умовах війни. Це може мати значні наслідки для професійної продуктивності та психологічного здоров’я психологів-психотерапевтів. Тому дана стаття присвячена різноманітним компонентам стресостійкості, які в свою чергу впливають на здатність психолога-психотерапевта ефективно опрацьовувати стрес. Cеред таких складових можуть бути особисті характеристики психолога-психотерапевта, рівень професійних навичок, кількість проведених психотерапевтичних сесій на тиждень, конфігурація практики, ступінь підтримки колег та наявність та частота супервізійного супроводу. Розглядається додатково когнітивно-рефлексивна та емоційна складові. Через когнітивно-рефлексину складову фахівець оцінює стрес та його чинники та формує власні методів його подолання. Водночас емоційна складова визначається реакцією особистості на стресові події, включаючи здатність справлятися із своїми емоціями під час або після впливу стресорів. Дослідження перелічених складових допомагає вдосконалити підготовку психологів-психотерапевтів, розробляти програми підтримки для практикуючих фахівців та створювати сприятливі умови для психолога-психотерапевтичної практики, що підвищує якість надання послуг та рівень задоволеності роботою у цій сфері.

ПСИХОЛОГІЧНА ПІДТРИМКА В УМОВАХ ВІЙНИ

Людмила Юріївна Нянько — 2024-07-23

У зв’язку зі складними геополітичними та соціальними викликами, з якими стикається Україна та сучасний світ, тема психологічної підтримки в умовах війни набуває особливої актуальності. Військові конфлікти, терористичні акти та збройні протистояння створюють непередбачувані обставини для громадян та вимагають комплексного підходу до забезпечення їхнього психічного благополуччя та стабільності. Психологічна підтримка в умовах війни включає в себе широкий спектр дій та заходів, спрямованих на підтримку і забезпечення психічного здоров’я населення, військовослужбовців, волонтерів та всіх, хто опинився у зоні конфлікту. Ця тема стає особливо важливою в контексті військових дій, адже вони можуть призвести до травматичних наслідків, посттравматичного стресового розладу та інших психологічних проблем. дослідити особливості психологічної підтримки в умовах війни. Психологічна підтримка в умовах війни має свої особливості, які обумовлені специфікою ситуації, у якій перебувають постраждалі. Основні аспекти психологічної підтримки в таких умовах включають кризову інтервенцію (негайна допомога, техніки стабілізації); психоедукацію (інформування, навчання); підтримку травмованих (терапія травми, групова терапія); підтримку дітей та підлітків (адаптовані методи роботи ; робота з родинами); профілактика та довготривала підтримка (профілактика ПТСР, тривала терапія); соціальна підтримка (спільноти та організації, реінтеграція), робота з військовими та ветеранами (специфічні програми, психосоціальна підтримка). Психологічна допомога жертвам військових конфліктів може здійснюватися через різні психотерапевтичні чи психологічні парадигми, що включають такі підходи: когнітивно-поведінкова терапія (КПТ); десенсибілізація і репроцесуалізація рухом очей (EMDR); психодинамічна терапія; гуманістична терапія; екзистенційна терапія; арт-терапія; групова терапія; сімейна терапія; травма-фокусована когнітивно-поведінкова терапія (ТФ-КПТ); медикаментозна підтримка. Кожен з цих підходів може бути адаптований для роботи з жертвами військових конфліктів залежно від їхніх конкретних потреб і ситуації. Часто найефективнішим є комбінування кількох методів для досягнення оптимальних результатів. Психологічна підтримка в умовах війни є багатовимірною і потребує комплексного підходу, враховуючи як індивідуальні потреби постраждалих, так і колективні виклики.

МОТИВАЦІЙНІ ЧИННИКИ ПРОФЕСІЙНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ ПРАЦІВНИКІВ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ

Іван Володимирович Пономаренко — 2024-07-23

У статті представлено результати теоретичного аналізу та емпіричного дослідження проблеми мотиваційних чинників професійного благополуччя працівників Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС). Встановлено, що проблема професійного благополуччя фахівців цієї категорії досліджена недостатньо, як вітчизняними, так і зарубіжними науковцями. Вчені, що вивчають проблему професійного благополуччя, фокусуються в тому числі на факторах, які його обумовлюють, ризиках його порушення, що виникають у зв’язку із специфікою професійної діяльності. Основними рисами діяльності працівників Державної служби України з надзвичайних ситуацій є велика відповідальність, робота в складних умовах, необхідність швидкого реагування та ухвалення рішень, командна співпраця, фізичні та емоційні навантаження, а також необхідність постійного навчання. Ці особливості роботи вимагають від працівників високого рівня психологічної готовності, професійної компетентності та відчуття професійного задоволення. Емпіричне дослідження професійної благополуччя та мотивації показало, що працівники ДСНС мають середньо-високий рівень професійного благополуччя та переважно автономний тип мотивації. Це означає, що працівник виконує свої обов’язки та досягає цілей за власним бажанням та переконаннями, а не через зовнішній тиск чи очікування винагороди. Основні ознаки автономної мотивації включають внутрішню самоорганізацію, самомотивацію і бажання досягати успіху. Вона сприяє підвищенню задоволення від роботи, ефективності та самореалізації, оскільки працівник відчуває контроль над своїми діями та приймає рішення відповідно до власних потреб і цінностей. Результати кореляційного аналізу дозволяють констатувати, що мотиваційними чинниками професійного благополуччя працівників ДСНС України є внутрішня, інтегрована, ідентифікована та автономна професійна мотивація.

ПСИХОПРОФІЛАКТИКА СЕРЕД ОСІБ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ В ОСОБЛИВИХ УМОВАХ

Рома Іллінічна Сибірна — 2024-07-23

У статті розкрито основні групи людей, які частіше за інших опиняються у незвичних для їх існування умовах, у яких відчувають психологічні та емоційні переживання. Зокрема, це військові, рятувальники, люди, які по роду своєї діяльності працюють в екстремальних умовах, мешканці тимчасово окупованих територій, всі, хто зазнає впливу попереджень про загрозу (повітряних тривог), а також подорожуючі у місця з екстремальними умовами природного середовища, або потрапляючі в умови з необхідністю автономного виживання. У них можуть з’являтися суїцидальні настрої як наслідок депресії, тривоги, соціальної ізоляції, втрати близьких, насильства чи зловживання певними речовинами. Показано, що серед осіб, які опиняються в особливих умовах слід проводити психопрофілактичну роботу, яка є системою заходів для запобігання розвитку психічних розладів. Вона повинна включати освітні програми, тренінги з розвитку навичок самоуправління, психологічну підтримку, соціальну роботу та інші інтервенції, спрямовані на зміцнення психічного здоров’я та профілактику розладів. Психопрофілактика будує систему заходів, які спрямовані на зниження нервово-психічної захворюваності. Розкрито провідну роль фахівців-психологів у наданні психопрофілактичної допомоги людям, які перебувають в особливих умовах, так як вони можуть передбачити можливі психологічні проблеми та ризики і, відповідно, розробити програми або інтервенції щодо їх запобігання. Вказано на необхідність проведення роботи щодо розробки та вдосконалення програм і заходів з психопрофілактики для цільових груп людей, що перебувають у незвичних умовах. Доведено, що розуміння особливостей причин та механізмів порушення їх психічного стану, факторів ризику, що впливають на них та захисних факторів, а також надання своєчасної ефективної психологічної підтримки забезпечить запобігання або зведення до мінімуму виникнення психічних розладів.

ВИВЧЕННЯ ОБРАЗУ ХВОРОБИ В МАЛЮНКАХ ДІТЕЙ З ОНКОГЕМАТОЛОГІЧНИМ ДІАГНОЗОМ НА РІЗНИХ СТАДІЯХ ЛІКУВАННЯ З ВІДМІННИМ ДОСВІДОМ ХВОРОБИ

Анастасія Володимирівна Скаковська — 2024-07-23

У статті представленні результати емпіричного дослідження уявлення про хворобу в малюнках дітей з онкогематологічними захворюваннями віком від 6–10 років на різних стадіях лікування, з відмінним досвідом хвороби. Встановлено статистично значущі відмінності в групі досліджуваних дітей, що була розділена на підгрупи, за тривалістю перебування на лікуванні, знанням про свій діагноз, за наявністю досвіду стосунку зі смертю, наявністю рецидивів, досвіду перебування в реанімації, наявністю родичів, які померли від онкологічного захворювання, досліджувані в тракті підготовки до трансплантації кісткового мозку та діти після проходження трансплантації кісткового мозку, досліджувані які, досягли ремісії та знаходяться на амбулаторному лікуванні в тракті підтримуючої терапії, пацієнти які знаходяться на термінальній стадії захворювання. Виявлено домінантні образи хвороби у різних підгрупах дітей з онкологічними захворюваннями. Встановлено, що уявлення про хворобу у вигляді привида, скелета притаманне дітям з онкогематологічним захворюванням у кого родичі помирали від онкології, дітям які переживають рецидив онкогематологічної хвороби, дітям, які знаходяться на амбулаторному лікуванні , дітям які мають досвід реанімації, а також досвід стосунку зі смертю. Уявляти хворобу предметом медичних маніпуляцій найбільше схильні діти, які первинно знаходяться на лікуванні, та діти, у яких відсутній досвід реанімації. Зображають хворобу як людину в ліжку діти у яких відсутній досвід стосунку зі смертю. Схильність вважати хворобу соматичними реакціями та уявляти хворобу у вигляді стихії притаманна дітям, які не знають свого діагнозу. Уявлення про хворобу як про тварину притаманна для групи паліативних дітей-пацієнтів.

ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ КОМПОНЕНТІВ ОСОБИСТІСНОЇ БЕЗПЕКИ ФАХІВЦІВ

Олександр Валерійович Федчук — 2024-07-23

У статті висвітлено поняття особистісної безпеки, погляди науковців на особистісну безпеку в цілому. Визначено, що особистісна безпеки багатокомпонентне поняття, яке включає в себе такі компоненти: когнітивно-поведінковий компонент, мотиваційно-ціннісний компонент та емоційно-вольовий компонент. Мета – емпірично дослідити компоненти особистісної безпеки особистості фахівця. Матеріали та методи. Для проведення емпіричного дослідження нами було використано методики: «Стратегії долання стресових ситуацій (SACS)» С. Хобфол (Strategic Approach to Coping Scale, SACS), «Прогноз», Діагностика рівня готовності до ризику» А. Шуберта, «Діагностика емоційного інтелекту» Н. Холла, «Вивчення мотиваційного профілю особистості» Ш. Річі і П. Мартіна та «Визначення життєвих цілей та цінностей особистості» П. Іванов, Є. Колобова. У дослідженні взяли участь 336 осіб, з них: 68 рятувальників, 102 військовослужбовців, 114 викладачів закладів вищої освіти, 52 психологів-практиків. Результати. Найбільш вираженими серед учасників дослідження середній та занижений рівні задоволеності потреби у безпеці, здатність до встановлення соціального контакту, обережні дії, асоціальні та агресивні дії, середні показники емоційного інтелекту, вміння управляти своїми емоціями і самомотивація. У досліджуваних виявлено такі потреби: у високій заробітній платі, в чіткому структуруванні роботи, у визнанні з боку інших людей, ставити складні цілі і досягати їх, в удосконаленні, зростанні і розвитку, у затребуваності. Висновки. Загалом, особистісна безпека має складний і багатовимірний характер, що враховує як внутрішні, так і зовнішні фактори, а також підкреслює важливість різноманітних аспектів життя для її досягнення.

ПРОБЛЕМА ВОЛІ У СУЧАСНІЙ ПСИХОЛОГІЇ

Каріна Микитівна Шамлян — 2024-07-23

Мета дослідження – проаналізувати основні світові тренди у вивченні проблеми волі у психології, стан дослідження волі в українській психологічній науці, основні питання, які піднімаються українськими авторами, виділити проблемні питання, які потребують подальшого дослідження. Виділено основними проблеми психологічного дослідження волі: теоретичне доведення самостійності волі як психічного феномену, її «нерозчинення» у мотиваційних, когнітивних та афективних процесах; різноманітність проявів поведінки, які характеризують волю людини; труднощі їхньої операціоналізації в чітких емпіричних критеріях, пошук релевантних психодіагностичних показників вольової сфери особистості. Виділено три основні аспекти у розумінні суті феномену волі: 1) воля як бажання та визнання за собою права мати це бажання (свобода волі, свобода вибору); 2) воля як реалізація бажання (контроль над дією); 3) воля як оволодіння своїми бажаннями, утримання від спокуси (самоконтроль). У дослідженнях самоконтролю поширеним є ресурсний підхід. В українській психології проблема волі тісно пов’язана із формуванням особистості, її моральності. У сучасних дослідженнях виділено такі напрями: 1) прикладні дослідження вольової та емоційно-вольової регуляції у різних сферах діяльності (навчальній, професійній, у системі реабілітації та підтримання здоров’я; 2) значення вольової регуляції у самореалізації та саморозвитку особистості; 3) виховання вольових якостей особистості засобами фізичної культури та спорту, де необхідним принципом є створення ситуації подолання перешкод; 4) виховання вольових якостей у навчальній діяльності та роль вольових якостей учнів у досягненні академічної успішності.

ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ СІМ’ЯМ, ЯКІ ВИХОВУЮТЬ ДІТЕЙ З КОМПЛЕКСНИМИ ПОРУШЕННЯМИ РОЗВИТКУ

Вікторія Валентинівна Шевчук — 2024-07-23

У своєму дослідженні ми теоретично вивчили основи дитячо-батьківських взаємин у сім’ях з дітьми, які мають комплексні порушення розвитку. Основними особливостями цих стосунків є: високий рівень авторитарності у вихованні дітей, інфантилізації та емоційного відкидання дітей, при цьому діти найчастіше сприймають своє становище в сім’ї як відчужене, відчувають тривогу, пов’язану із внутрішньо-сімейними стосунками. Виявлені особливості враховувалися при розробці напрямків, цілей та завдань психокорекційної програми. Основні напрямки психологічного супроводу для сімей, яківиховують дітей із комплексними порушеннями розвитку є: формування позитивного та згуртованого образу сім’ї у дитини; зниженння рівня тривожності дітей у внутрішньосімейній взаємодії; розвиток позитивної самооцінки у батьків та дітей; навчання батьків технікам безоціночного та приймаючого ставлення; підвищення рівня довіри батькам до дітей із комплексними порушеннями розвитку. Під час розроблення програми психологічного супроводу оптимізації дитячо-батьківських стосунків у сім’ях із дітьми, які мають комплексні порушення розвитку, необхідно враховувати низку умов: найважливішою умовою під час планування та організації психокорекційної роботи з сім’ями таких дітей є врахування якісної своєрідності психічного розвитку дітей та кожного члена групи психокорекції; програма корекції дитячо-батьківських стосунків у сім’ях із дітьми, що мають комплексні порушення розвитку, спрямована на організацію психокорекції в реальних групах дітей та їхніх батьків (клас, сформована група); під час планування психокорекційної роботи передбачається проведення діагностичних заходів для оцінки ефективності її впливу; пропонована програма має задовольняти вимогам верифікації за змістом та ефективністю.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПОНЯТТЯ «АСЕРТИВНІСТЬ» У ПРАЦЯХ ВІТЧИЗНЯНИХ ТА ЗАРУБІЖНИХ НАУКОВЦІВ

Дмитро Мирославович Шульга — 2024-07-23

У статті автор розкриває особливість та різноманіття поглядів та концепцій на природу феномену асертивності. Проведено теоретичний аналіз наукової літератури щодо сутності змісту асертивності як особистісної властивості, що детермінує поведінку особистості в соціумі, її адаптивність та відповідну міжособистісну взаємодію. Констатовано, що у сфері наукових досліджень щодо асертивності в зарубіжній психології виокремлюють два основних підходи. Перший зосереджується на зовнішніх аспектах поведінки, що характеризують успішну особистість, що знаходить своє відображення у працях вчених, таких як Г. Бейер, Д. Джонгвард, В. Каппоні, Т. Новак та Г. Фенстрейхейм. Другий напрямок спрямований на дослідження внутрішнього світу людини та її екзистенційного стану, що є об'єктом робіт таких гуманістичних психологів, як А. Маслоу, Г. Олпорт, К. Роджерс, В. Франкл та Е. Фромм. Автор виокремлює структурні компоненти феномену асертивності, серед яких когнітивно-змістовна, афективна та поведінкова компонента. У статті обґрунтовано, що важливим чинником особистісної асертивності є адаптаційний потенціал. Феномен асертивності детермінує визначену поведінку особистості, яка виявлятиметься у спонтанних реакціях, відповідних ситуації емоціях, умінні говорити відверто про свої бажання та вимоги, здатності висловлюватись та відсутності страху заперечуванню, застосуванні аргументів у розмові, наполегливості на власних думках, володінні стратегіями задоволеності справедливим вимог та вмінні говорити «ні» у відповідних ситуаціях, не порушуючи права інших осіб. Така особистісна властивість розкривається через цілеспрямованість, конструктивність, відповідальність, впевненість в собі, самостійність, рішучість, самоефективність, незалежність, ініціативність, наполегливість, суб’єктивність, емпатійність, вимогливість, рефлексійність тощо.