Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ (серія юридична)

КОНЦЕПЦІЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ЕМПАТІЇ В ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВПРОВАДЖЕННЯ

Валерія Валеріївна Бондар — Wed, 25 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджується концепція адміністративної емпатії як важливий інструмент оптимізації діяльності Національної поліції України в умовах воєнного стану. Аналізується міжнародний досвід вивчення адміністративної емпатії у сфері публічного управління та адміністративної діяльності. Встановлено, що науковці розглядають її як багатовимірну категорію, складниками якої у діяльності державних службовців є: 1) емпатійна можливість, що виникає внаслідок явно або неявно спільного емоційного переживання; 2) ідентифікація цієї спільної емоції; 3) встановлення зв’язку з емоцією так, як її переживає інша людина; 4) комунікація розуміння від державного службовця до особи, яка поділилася своїм емоційним станом. Разом із тим аналіз наукових досліджень дозволяє зробити висновок, що у науковій літературі наявні різні підходи до розгляду емпатії: як сталої особистісної риси (trait empathy) та як ситуативного феномену (state empathy). Однак питання «органічного» виникнення емпатії, тобто природного процесу синтезу вроджених характеристик і соціально сформованих компетенцій, залишається не досить дослідженим. У статті обґрунтовується необхідність інтеграції адміністративної емпатії в управлінську та правоохоронну практику з метою підвищення рівня довіри до поліції, покращення комунікації з населенням та зниження соціальної напруги в кризових умовах. Це можливо завдяки її ключовим функціям: зменшенню соціальної напруги, підвищенню ефективності комунікації та забезпеченню якості прийняття рішень. Визначено поняття адміністративної емпатії у діяльності Національної поліції України як багатовимірної управлінської категорії, що поєднує здатність правоохоронців розпізнавати емоційний стан громадян, аналізувати їхні потреби та адаптувати правозастосовну практику до конкретної ситуації. Запропоновано розглядати адміністративну емпатію як концепцію, що включає когнітивний, афективний, поведінковий, нормативно-правовий та інституційний складники.

ТАКТИКА ДІЙ ПІДРОЗДІЛІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ ЩОДО ВИЛУЧЕННЯ НЕЗАКОННОГО ОЗБРОЄННЯ У ЦИВІЛЬНОГО НАСЕЛЕННЯ

Wed, 25 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджуються особливості та тактичні прийоми взаємодії підрозділів Національної поліції України з цивільним населенням у процесі вилучення незаконної вогнепальної зброї, боєприпасів та вибухових пристроїв у повоєнний період. Автори звертають особливу увагу на недієвість традиційних карально-репресивних методів та обґрунтовують доцільність впровадження нових, м’яких комунікативно-психологічних підходів. В умовах воєнного та поствоєнного часу, коли зброя масово потрапляє у цивільне середовище, ключовим чинником стабілізації безпеки виступає ефективна комунікація правоохоронців з громадянами. Окрема увага приділяється аналізу психологічних мотивів зберігання зброї серед цивільного населення. Серед них – прагнення до самозахисту, недовіра до державних інститутів, бажання зберігати контроль над особистою безпекою, комерційна зацікавленість або звички, сформовані в умовах війни. Стаття класифікує умовні групи осіб, які зберігають зброю, та пропонує індивідуалізований підхід до кожної з них на основі психологічної діагностики, емоційного стану та регіонального контексту. На основі практичного досвіду, наукових джерел та емпіричних спостережень автори описують техніки аргументації, які можуть бути використані у взаємодії з населенням. До них належать: емоційне переконання, раціональна аргументація, демонстрація вигоди та наслідків, техніка залучення до співпраці тощо. Також описано важливість формування довіри до поліцейських через демонстрацію професійності, етичності та прозорої діяльності. Висвітлюється роль інформаційної політики та освітніх програм у формуванні правової культури населення і створенні позитивного іміджу правоохоронців. Акцент зроблено на важливості створення безпечного середовища для добровільної здачі зброї, а також залучення громадських організацій як посередників між поліцією та громадою. Стаття має прикладне значення для підрозділів Національної поліції, які працюють у сфері превенції правопорушень, а також для розробників програм з роззброєння населення. Вона надає практичні інструменти для побудови ефективної системи взаємодії між державою і суспільством у сфері безпеки.

ІНТЕГРАЦІЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В СИСТЕМИ ЕКСТРЕНОЇ ДИСПЕТЧЕРИЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ

Ігор Олегович Войтушенко, Ельміра Алгаламівна Мамедова — Wed, 25 Jun 2025 00:00:00 +0300

Непрості реалії сьогодення нашої держави спонукають нас до швидкісного темпу інтеграції сучасних технологій. В умовах сучасного розвитку технологій використання штучного інтелекту стає важливим елементом у багатьох галузях, включаючи правоохоронні органи та систему екстреної диспетчеризації. Система екстреної диспетчеризації є критично важливим компонентом роботи поліції, оскільки вона безпосередньо впливає на ефективність реагування на надзвичайні ситуації. Національна поліція України нині використовує традиційні методи, що передбачають участь людини в процесі обробки запитів. Інтеграція штучного інтелекту у систему диспетчеризації Національної поліції України дозволить не тільки підвищити швидкість обробки запитів, але й забезпечити більш точне розподілення ресурсів, оптимізуючи прийняття рішень у реальному часі. Екстрена диспетчеризація Національної поліції України є важливою ланкою у забезпеченні безпеки громадян, тому дослідження, удосконалення та інтеграція такої системи вважаються пріоритетом. У цій статті були досліджені зміни у технологічній сфері, в результаті яких було знайдено ефективні шляхи для впровадження штучного інтелекту, що може істотно поліпшити оперативність і точність в обробці запитів, зменшити час реагування та підвищити загальну ефективність роботи правоохоронних органів. У статті також розглядаються успішні приклади інтеграції штучного інтелекту в екстрену диспетчеризацію в інших країнах, що можуть стати основою для подальших розробок в Україні. Україна як держава, що переживає війну зі сторони російської федерації, розуміє важливість адекватного використання допоміжної сили захисту у вигляді штучного інтелекту. Під час дослідження цього питання з’ясувалось, що така технологія в останні десятиліття активно впроваджується у різні галузі, і однією з найбільш перспективних сфер його застосування є правоохоронні органи, зокрема система екстреної диспетчеризації. В Україні система екстреної диспетчеризації Національної поліції нині працює на основі традиційних технологій, однак впровадження новітніх інновацій, зокрема штучного інтелекту, має потенціал для значного підвищення ефективності роботи та оперативності реагування на надзвичайні ситуації. Це дослідження спрямоване на вивчення можливостей інтеграції штучного інтелекту у систему екстреної диспетчеризації поліції України, а також визначення основних проблем і бар’єрів, які можуть виникнути у разі впровадження таких технологій.

СТАДІЇ ПРОЦЕДУРИ У ПРАВОВІДНОСИНАХ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ПРОХОДЖЕННЯМ ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ

Наталія Валеріївна Добрянська — Wed, 25 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті висвітлено стадії процедури у правовідносинах, пов’язаних з проходженням публічної служби в Україні. Автором обґрунтовано, що проходження публічної служби є складним адміністративно-правовим процесом, що охоплює низку послідовних стадій, кожна з яких регулюється нормами законодавства та спрямована на забезпечення ефективності державного управління. Визначено, що адміністративна процедура у цій сфері включає порядок вступу на службу, її проходження, переведення, просування кар’єрними сходами, оцінювання ефективності службової діяльності, застосування дисциплінарних заходів, а також припинення службових відносин. Доведено, що початковою стадією адміністративної процедури є добір кандидатів та їхній вступ на службу, що здійснюється через конкурсний відбір, призначення та оформлення на посаду. Аргументовано, що важливим елементом цього етапу є дотримання принципів рівності, прозорості та професійності, що забезпечує належний підбір кадрів. Проаналізовано стадії адміністративної процедури проходження публічної служби та встановлено, що такі включають процеси оцінювання результатів роботи, підвищення кваліфікації, просування по службі або переведення в інші органи влади. У статті аргументовано, що окрему роль відіграє дисциплінарне провадження, яке є важливим механізмом забезпечення службової дисципліни та відповідальності. Доведено, що завершальним етапом є припинення публічної служби, яке може відбуватися з різних підстав, включаючи власне бажання, досягнення граничного віку, скорочення посади або порушення службових обов’язків. На підставі аналізу правового регулювання адміністративних процедур, пов’язаних із проходженням публічної служби, виявлені основні недоліки чинного законодавства та запропоновано шляхи його вдосконалення. Доведено, що оптимізація цих процедур сприятиме підвищенню ефективності державного управління, зміцненню принципів правової держави та довіри до інститутів влади.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Олеся Володимирівна Ніцевич — Wed, 25 Jun 2025 00:00:00 +0300

Інформаційна безпека, яка в умовах воєнного стану набуває особливого значення, розглядається як один із пріоритетних напрямів державної політики України, що зосереджена на забезпеченні захисту національних інтересів, збереженні державного суверенітету, територіальної цілісності та гарантуванні безпеки громадян, особливо в умовах масштабної цифровізації суспільства та зростання кіберзагроз. З огляду на воєнний стан та зростаючі кіберзагрози масштабна цифровізація та використання інформаційних технологій у поєднанні з великими масивами цифрових даних призвели до критичної ескалації злочинності в інформаційній сфері. Значне розширення джерел доступу до інформації в умовах стрімкого розвитку цифрових технологій та водночас недостатнього рівня медіаграмотності (медіакультури) супроводжується зменшенням критичності сприйняття інформації, створює підґрунтя для можливих маніпуляцій громадською думкою, що сприяє зростанню впливу дезінформації та деструктивної пропаганди. Некритичне сприйняття інформації створює загрози політичній та економічній стабільності демократичних держав. Під час повномасштабного вторгнення російської федерації кібератаки є усталеним типом військових операцій і синхронізуються із застосуванням військової сили. Саме це поєднання військової агресії та кібератак має глибокий вплив на цивільне населення, зачіпаючи критичну інфраструктуру. Державна політика у сфері кібербезпеки має бути націлена на формування безпечного національного кіберпростору, унеможливлення втручання іноземних держав та їхніх атак на об’єкти інфраструктури, зміцнення кібернетичної обороноздатності країни та зменшення вразливості об’єктів кіберзахисту. Серед ключових стратегічних напрямів правового регулювання інформаційної безпеки в умовах воєнного стану виокремлюється необхідність міжнародної співпраці в рамках євроінтеграції та членства в НАТО з метою підвищення оперативності реагування на актуальні кіберзагрози. Стратегічним пріоритетом правового регулювання інформаційної безпеки в умовах воєнного стану має стати приведення нормативно-правової бази у відповідність до сучасних викликів та налагодження ефективнішої міжвідомчої координації.

ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВ, ЩО РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ В АДМІНІСТРАТИВНИХ СУДАХ

Василь Ігорович Петелька — Wed, 25 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті на підставі комплексного системного аналізу розглянуто особливості адміністративних справ, що розглядаються в адміністративних судах. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю правового регулювання вирішення адміністративно-правових спорів між органами публічної влади та фізичними і юридичними особами. Об’єктом дослідження є суспільні відносини щодо розгляду адміністративних справ в адміністративних судах. Предметом дослідження є адміністративно-правові норми, що регламентують адміністративні справи в адміністративному судочинстві. Методологія дослідження характеризується використанням загальнонаукового, історичного, формально-логічного, організаційно- функціонального, порівняльного та інших методів. Адміністративне судочинство – систематизована сукупність матеріальних і процесуальних норм, що регулюють розгляд справ, що виникають з публічно-правових відносин. Зазначено, що адміністративна справа – звернення до адміністративного суду, що підлягає розгляду та вирішення в порядку адміністративного судочинства за участю сторін та інших зацікавлених осіб, вимога позивача до відповідача про захист права у сфері публічних правовідносин. Дослідження сутності юридичної конструкції «адміністративні справи» свідчать про її самостійність і відокремленість, що дозволяє зробити висновок про інституційний характер такої юридичної категорії. Припускаючи певний ступінь автономності правової категорії, необхідно спиратися на чинні норми права. Кожен елемент структури адміністративної справи несе власну специфічну спрямованість, що відокремлює адміністративні відносини в окремий інститут. Як елементи структури адміністративної справи мають розглядатися: предмет та підстава спору; правила підвідомчості справи; сторони спору та інші особи, які беруть участь у справі – суб’єкти справи; процедури вирішення спору; процедури оскарження винесеного рішення.

АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОЦЕДУРИ В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

Олексій Ігорович Петелька — Wed, 25 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті на підставі комплексного системного аналізу розглянуто адміністративні процедури в діяльності органів публічного управління в контексті європейської інтеграції України. Актуальність дослідження зумовлена тим, що держава взаємодіє з фізичними і юридичними особами, забезпечуючи можливість участі у виробленні адміністративних рішень. Цей важливий аспект розвитку законодавства та практики його застосування первинний, решта напрямів реформування публічного управління повинні розглядатися похідними від нього. Інститут адміністративних процедур може виступати засобом перетворень публічного управління, сприяючи досягненню таких завдань: створення гарантій захисту прав фізичних і юридичних осіб у взаємних правових відносинах з органами публічної влади, посадовими особами; забезпечення законності у діяльності адміністрації; легітимації адміністративних рішень; створення правових меж адміністративного розсуду; протидії корупції; стандартизації адміністративної та судової практики; стимулювання економічного зростання та створення сприятливих умов для інвестицій. Об’єктом дослідження є врегульовані правом суспільні відносини, що виникають у зв’язку із взаємодією органів публічної влади з фізичними і юридичними особами щодо прийняття адміністративних актів. Предметом дослідження виступають норми законодавства про адміністративні процедури та практика застосування. Адміністративні процедури виступають сполучною ланкою між публічною адміністрацією, фізичними і юридичними особами під час прийняття адміністративних актів публічною адміністрацією за підсумком процедури. Зазначено, що впровадження законодавства щодо адміністративних процедур є вимогою Європейського Союзу, спрямованою на створення привабливого інвестиційного клімату. Законодавство про адміністративні процедури сприяє систематизації законодавства про публічне управління.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОТИДІЇ ПІДРОЗДІЛАМИ КРИМІНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ ПСИХОЛОГІЧНОМУ МАНІПУЛЮВАННЮ ЯК СКЛАДОВОЇ ЧАСТИНИ ВЧИНЕННЯ ШАХРАЙСТВА, В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Андрій Васильович Баб’як, Юрій Юрійович Царук — Wed, 25 Jun 2025 00:00:00 +0300

Стаття присвячена дослідженню аспектів психологічного впливу на жертву за допомогою маніпулювання; особливості встановлення межі юридичної винуватості особи шахрая при маніпуляції, як виду та способу вчинення шахрайства, вчиненому в умовах воєнного стану; поняття та сутності значення терміну маніпулювання. З врахуванням здобутого практичного досвіду, виокремлено недоліки в питанні протидії співробітниками карного розшуку підрозділів кримінальної поліції Національної поліції України маніпулюванню під час вчинення шахрайства, сформовано бачення ймовірних, юридично правильних «кроків» щодо протидії шахрайству, в частині покращення питомої ваги розкриття кримінальних правопорушень, в тому числі минулих років (нерозкриті злочини). Проаналізовано стан наукових досліджень у питанні психологічного впливу шахраєм на жертву за допомогою маніпулювання. Опрацьовано емпіричні дані відомчої звітності та отримано математичне підґрунтя в розрізі зареєстрованих (виявлених), розкритих та нерозкритих кримінальних правопорушень шахрайства, та акцентовано увагу на тому, що значна частина суб’єктів, які вчинили кримінальні правопорушення – шахрайство, та яких було виявлено, є жінки. З’ясовано «арсенал засобів» та прийоми злочинного маніпулювання свідомістю і поведінкою на жертву, які використовують шахраї при вчиненні кримінального правопорушення. Досліджено структурну складову особи шахрая, виокремлено орієнтири і мотиви шахрайської діяльності, з’ясовано значення психологічних термінів: установка та установка особи. Зроблено висновок, що у питанні протидії шахрайству як виду кримінального правопорушення, співробітникам карного розшуку кримінальної поліції Національної поліції України, необхідно враховувати особливості психологічного впливу на жертву за допомогою маніпулювання, для максимально ефективної протидії окресленому виду кримінального правопорушення.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОТИДІЇ ОРГАНІЗОВАНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ ЯК ІНСТРУМЕНТУ, ЯКИЙ ВИКОРИСТОВУЄТЬСЯ СПЕЦСЛУЖБАМИ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ В УМОВАХ ВІЙНИ В УКРАЇНІ

Олександр Володимирович Горошко — Wed, 25 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті висвітлено особливості боротьби з організованою злочинністю як інструментом, що використовується спецслужбами іноземних держав в умовах війни в Україні. Для реалізації поставленої мети застосовано діалектичний, статистичний, системно-структурний та формально-логічний методи дослідження. Відзначено, що в контексті російсько-української війни боротьба з організованою злочинністю набула нового змісту, оскільки спецслужби Російської Федерації намагаються використовувати організовані злочинні угруповання для проникнення в політичні та економічні структури України. Зазначено, що для здійснення підривних операцій на території України російські спецслужби активно залучають окремих учасників існуючих організованих злочинних груп, а також прагнуть створити нові злочинні угруповання з метою проведення незаконної діяльності в межах нашої держави. Наголошено, що для ефективної боротьби з транснаціональною та етнічною організованою злочинністю Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України має право ініціативно ухвалювати рішення щодо заборони в'їзду на територію держави особам, що належать до категорій «злодій в законі», «кримінальний авторитет», а також підконтрольним та наближеним до них особам. У статті аналізуються основні напрямки діяльності Служби безпеки України в боротьбі з організованою злочинністю, що може становити загрозу національній безпеці в умовах війни. Вказується, що однією з форм дестабілізації ситуації в Україні, особливо в прикордонних та прифронтових зонах, є спроби російських спецслужб використовувати організовані злочинні угруповання, які займаються незаконним обігом наркотичних засобів, з метою ослаблення обороноздатності країни. Визначено, що у контексті російсько-українського конфлікту особливу роль відіграє протидія організованій кіберзлочинності, а також забезпечення стабільної та безпечної роботи державних органів і критично важливих об'єктів інфраструктури у кіберпросторі. Наголошено на важливості боротьби з інформаційно-психологічними операціями російських спецслужб, які спрямовані на поширення дезінформації та спроби розпалювання внутрішніх конфліктів як в Україні, так і в контексті відносин з міжнародними партнерами.

ЕЛЕКТРОННИЙ ВИСНОВОК ЕКСПЕРТА ЯК ДОКАЗ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ: ПРАКТИКА, ПЕРСПЕКТИВИ ТА РИЗИКИ

Інга Георгіївна Каланча — Wed, 25 Jun 2025 00:00:00 +0300

Статтю присвячено дослідженню висновку експерта, що має форму електронного документа в кримінальному процесі України. Підкреслено, що наявні законодавчі підстави, зокрема положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», дають можливість застосування електронного висновку експерта як повноцінного процесуального джерела доказів. Водночас встановлено фрагментарність і неоднорідність наявної практики його процесуального оформлення, перевірки та дослідження, що створює ризики допустимості доказів у кримінальному провадженні. У дослідженні здійснено системне тлумачення положень КПК України, спеціального законодавства та підзаконних нормативно-правових актів, які регламентують створення, підписання, передачу, зберігання та дослідження висновку експерта, що має форму електронного документа. Проаналізовано правові та практичні ризики, зокрема пов’язані із втратами ознак автентичності, неправильним тлумаченням правового статусу візуального відображення документа, недотриманням вимог до використання кваліфікованого електронного підпису. У статті обґрунтовано низку висновків, зокрема: необхідність долучати до матеріалів кримінального провадження не лише паперове відображення висновку експерта, що має форму електронного документа, а і сам електронний файл, а також файл для перевірки кваліфікованого електронного підпису; доцільність здійснювати перевірку цілісності електронного файлу, яким є висновок експерта, що має форму електронного документа, а також справжності кваліфікованого електронного підпису, яким він підписаний на всіх етапах кримінального провадження; вимогу щодо того, що висновок експерта, що має форму електронного документа, має бути підписано не електронним підписом, а саме кваліфікованим електронним підписом; необхідність дослідження судом висновку експерта, що має форму електронного документа, шляхом вивчення саме електронного примірника висновку експерта (електронного файлу), перевірку цілісності файлу та справжності кваліфікованого електронного підпису; допустимість зберігати всі електронні документи (в розумінні ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг») у одному кримінальному провадженні на одному носії інформації з метою економії ресурсів. Автором запропоновано алгоритм процесуального поводження з висновком експерта, що має форму електронного документа, на всіх етапах кримінального провадження – від етапу отримання та верифікації до етапу судового дослідження з урахуванням принципу безпосередності та стандартів допустимості доказів. Аргументовано, що ефективне використання такого виду доказів потребує нормативної деталізації, методологічної уніфікації та формалізації дій уповноважених суб’єктів. Результати дослідження становлять підґрунтя для оновлення правозастосовної практики та подальшої кодифікації норм щодо електронної форми доказів у кримінальному процесі України.

ФАКУЛЬТАТИВНІ ОЗНАКИ СУБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ ЗА ЧИННИМ КРИМІНАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ

Роман Львович Максимович, Тарас Михайлович Тимчишин — Wed, 25 Jun 2025 00:00:00 +0300

Стаття присвячена з’ясуванню таких ознак суб’єктивної сторони складу злочину, як мотив і мета. Аналізуються особливості висвітлення цього питання за чинним Кримінальним кодексом України. Наведено приклади визначень понять «мотив» та «мета» злочину. Диференційовано випадки, коли наявність мотиву чи мети вчинення злочину вказують на ознаки кваліфікованого чи особливо кваліфікованого складу кримінального правопорушення. Наведено випадки, коли наявність мотиву чи мети вчинення злочину вказують на ознаки, що підвищують суспільну небезпечність вчиненого діяння та безпосередньо впливають на юридичну оцінку вчиненого діяння. Продемонстровано вплив мотиву і мети вчинення кримінального правопорушення на розмежування відповідних суспільно небезпечних діянь. Акцентовано увагу на тому, що вказівка на мету вчинення кримінального правопорушення свідчить про наявність прямого умислу. Зазначено, що мотив і мета злочину як ознаки складу злочину вказують одна на одну. Зазначено перелік випадків злочинних мотивів, що має значення для кваліфікації злочину. Диференційовано перелік випадків злочинної мети, що має значення для кваліфікації злочину. Наведено приклади, коли не йдеться прямо про мотив і мету, що тим самим означає відсутність ознак кримінального правопорушення, які не беруться до уваги у кримінально-правовій оцінці тих чи інших суспільно небезпечних діянь, та виокремлено винятки з правил. Зокрема, зазначено випадки, коли, незважаючи на відсутність прямої вказівки законодавця на той чи інший мотив чи мету, вони аксіоматично випливають із аналізу інших ознак складу кримінального правопорушення. Продемонстровано, що трапляються ситуації, за яких особа може керуватися різними мотивами, і тому принципово з’ясувати, який саме був визначальний. Зазначено, що в процесі кваліфікації мотив і мета можуть бути встановлені лише в умисних злочинах, та наведено відповідні приклади. Трапляються ситуації, коли відсутність відповідного мотиву чи мети є підставою для іншої кримінально-правової оцінки діяння. Наведено випадки неочевидності мети у разі вчинення злочину та супутні проблеми кваліфікації при цьому. Наведено приклади із судової практики, а саме з рішень Верховного Суду, коли мотив чи мета вчинення злочину мають ключове значення для кваліфікації діяння. Зокрема, вказано, коли найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції уточнював власну позицію чи висловлювався про неважливість встановлення того чи іншого мотиву.

ЄДИНИЙ РЕЄСТР ОСІБ, ЗАСУДЖЕНИХ ЗА ЗЛОЧИНИ ПРОТИ СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАНОСТІ МАЛОЛІТНІХ: МІЖ ЗАКОНОДАВЧИМ ЗАДУМОМ І РЕАЛЬНІСТЮ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ

Анна Дмитрівна Тищенко — Wed, 25 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджується актуальна та суспільно значуща проблема протидії сексуальному насильству щодо малолітніх в Україні шляхом створення та функціонування Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої недоторканості малолітніх. Обґрунтовується необхідність посилення кримінальної відповідальності та тривалого контролю за такими особами через ризик рецидиву, який не зникає після відбуття покарання. У центрі уваги аналіз законодавчих новацій, зокрема Закону № 409-IX від 2019 року, який запровадив реєстр. Стаття детально розглядає юридичне підґрунтя створення бази даних, що містить інформацію про засуджених осіб навіть у випадках, коли судимість уже погашена. Водночас виявлено розбіжності між задекларованими механізмами й практикою їх реалізації. Зокрема, суди не завжди вказують у вироках на необхідність внесення даних до реєстру, а самі реєстрові записи часто не перевіряються під час прийняття кандидатів на посади в установи, які працюють з дітьми. Авторка аргументовано критикує чинні норми за недостатню дієвість, акцентує на законодавчих прогалинах, що дозволяють засудженим особам уникати реального обмеження у працевлаштуванні та пропонує чіткі зміни до низки законів. Йдеться, зокрема, про встановлення довічної заборони на роботу з дітьми для осіб, включених до реєстру, без можливості оскарження, якщо тільки не буде скасовано обвинувальний вирок. Окрему увагу приділено питанням правового статусу таких осіб, колізіям із поняттям судимості та необхідності розробки окремої правової категорії – обмежувальних заходів, які не залежать від терміну відбутого покарання, а діють до моменту виключення з реєстру. Таким чином, робота висвітлює не лише слабкі місця у сфері протидії злочинам проти статевої недоторканості малолітніх, але й пропонує цілісний механізм їх усунення. Стаття є важливим внеском у розвиток дитиноцентричного підходу в кримінальному праві, а запропоновані зміни можуть слугувати основою для вдосконалення законодавства в частині захисту прав дитини.

РЕАЛІЗАЦІЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА РІВНОСТІ КРІЗЬ ПРОБЛЕМАТИКУ ГЕНДЕРНОСТІ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ПРАВОСУДДЯ

Wed, 25 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджується проблема забезпечення гендерної рівності у сфері здійснення правосуддя в Україні, яка на сьогодні є однією з ключових у контексті утвердження принципів правової держави та недискримінації. Зазначена тематика має міждисциплінарний характер і розглядається як складова частина національних пріоритетів, державних програм і законодавчої політики. Право на доступ до правосуддя гарантується Конституцією України та забезпечується через ефективні механізми судового захисту. На практиці реалізація цього права часто ускладнюється низкою факторів, серед яких – складність судових справ, емоційний стан учасників процесу, а також їх матеріальне становище. У зв’язку з цим важливу роль відіграє інституційна система надання безоплатної правової допомоги, яка спрямована на забезпечення рівного доступу до правосуддя. Урахування гендерної складової в цьому контексті виступає необхідною умовою формування справедливої, інклюзивної та ефективної системи правосуддя. У статті, спираючись на всебічне аналітичне дослідження, обґрунтовується положення про те, що гендерна рівність у сфері правосуддя передбачає справедливе та обґрунтоване ставлення до жінок і чоловіків з урахуванням їхніх індивідуальних потреб. Такий підхід може передбачати як однакове ставлення до осіб незалежно від статі, так і диференційований підхід, що, з позиції правового балансу, визнається рівноцінним щодо обсягу прав, обов’язків та можливостей їх реалізації. У контексті інституційного становлення та нормативного розвитку гендерної політики, досягнення гендерної рівноправності нерідко потребує впровадження спеціальних заходів, спрямованих на подолання соціально-історичних форм дискримінації, що тривалий час негативно впливали на становище жінок. Відтак, концепт гендерної рівності доцільно розглядати не лише як соціальну ідею, але й як правову категорію та основоположний конституційний принцип правової системи. Актуальність досліджуваної проблематики зумовлена тим, що на сьогодні в Україні все ще спостерігаються суттєві труднощі щодо реалізації принципу гендерної рівності в аспекті доступу до правосуддя. Основною метою даної наукової роботи є здійснення об’єктивного та самостійного аналізу питань, які виникають у процесі оцінки впливу гендерної складової на реалізацію правосуддя в національному контексті. Це дослідження спрямоване на розроблення авторських рекомендацій і формулювання висновків, що мають на меті сприяти запровадженню ефективної та стабільної практики реалізації конституційного принципу гендерної рівності в судовій системі України. У статті доводиться, що забезпечення гендерної рівності та розширення правового і соціального потенціалу жінок є стратегічно важливими цілями сталого розвитку, які виступають основою досягнення результативних та довготривалих трансформацій, а також становлять невід’ємний елемент реалізації фундаментальних прав людини. Акцентується увага на тому, що жодне суспільство не здатне забезпечити всебічний поступ без переосмислення системи розподілу повноважень, доступу до ресурсів і можливості здійснювати свідомий вибір як для жінок, так і для чоловіків, з метою гарантування рівних умов для формування ними власної життєвої траєкторії в межах правових відносин.

СУЧАСНА МОДЕЛЬ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ЛЮДСЬКУ ГІДНІСТЬ

Інна Василівна Пивовар — Wed, 25 Jun 2025 00:00:00 +0300

У контексті доведення актуальності теми дослідження встановлено, що гідність як юридична категорія є багатовимірним явищем у реаліях сьогодення, оскільки вона, маючи невичерпний зміст, є невід’ємним компонентом правового буття, при цьому її можна розуміти як природне благо та цінність, що не обмежується виключно правовими межами. У правовій доктрині людську гідність можна трактувати як право, гарантоване статтею 28 Конституції України, яке, по суті, являє собою критерій допустимості можливих обмежень прав та свобод людини. Нині питання щодо права на гідність є болючим для українського суспільства та, зважаючи на повномасштабне вторгнення рф в Україну, потребує нового осмислення, зокрема налагодження дієвих механізмів правового реагування за його порушення. У загальній теорії держави і права можемо виділити два механізми сучасної моделі регулювання права на людську гідність: національний та міжнародний. Національний механізм включає у себе заборону катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи поводження тощо. Неодноразово Конституційний Суд України розглядав справи щодо людської гідності та формував правову позицію щодо безумовного характеру цього права. З огляду на сьогоднішні реалії справедливо можемо констатувати декларативність зазначених норм та відсутність дієвого механізму забезпечення конституційного права людини на гідність. Окрім очевидного впливу війни, право людини на гідність стикається і з іншими проблемами, серед яких – корупція, зловживання посадовими особами своєю владою, стигматизація вразливих груп населення тощо. Судовий захист права на людську гідність є певним засобом його забезпечення, але він не є достатнім, а тому це право вимагає розширення свого захисту на практичній площині.

СПОСОБИ РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ СУДОВИХ РЕСУРСІВ У КОНТЕКСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ СУДОВОЇ СИСТЕМИ З ВИКОРИСТАННЯМ ЦИФРОВИХ ПЛАТФОРМ

Данило Олегович Березюк — Wed, 25 Jun 2025 00:00:00 +0300

У статті на підставі комплексного системного аналізу чинного законодавства України та нормативних актів країн Європейського Союзу розглянуто способи раціонального використання судових ресурсів у контексті організації судової системи з використанням цифрових платформ. Актуальність дослідження зумовлена наявністю нерівномірного навантаження на суддів у зв’язку з необхідністю перенесення правосуддя із зони бойових дій. Об’єктом дослідження є правовідносини, пов’язані з організацією судової діяльності в умовах воєнного стану. Предметом дослідження є способи раціонального використання судових ресурсів у контексті організації судової системи з використанням цифрових платформ. Обґрунтовано природу судових цифрових платформ як способу реалізації функцій судової влади у цифровому середовищі. Уявлення про судову (інформаційну) цифрову платформу включає організаційні, функціональні та технологічні аспекти. Як організаційна структура судової системи цифрова платформа розглядається як просторова територія (місця для комунікацій), яка об’єднує суб’єктів судочинства під час здійснення онлайн правосуддя, що зумовлює розширення змісту права фізичних і юридичних осіб на судовий захист шляхом включення права на віддалену участь у вирішенні судом конфліктів та спорів. Зазначено, що платформна модель організації судової діяльності змінює зміст принципу доступу до суду та інституту підсудності, усуваючи їхній зв’язок із територією як географічним середовищем. Використання судової цифрової платформи перетворює порядок здійснення організаційних та процесуальних дій учасниками судочинства, запроваджує універсальні і єдині для всіх учасників судочинства правила, які підтримуються цифровою платформою як сукупністю технологій, що потребує гарантій усунення цифрової нерівності у сфері судового захисту.