Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ (серія юридична)

ПЕРЕШКОДИ ТА РИЗИКИ ПРИ ВПРОВАДЖЕННІ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ГОСПОДАРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ

Володимира Володимирівна Добровольська — 2024-12-30

Статтю присвячено висвітленню актуальної на сьогодні проблеми впровадження цифрових технологій у господарську діяльність, зокрема аналізу їхнього впливу на правове регулювання бізнес-процесів, фінансових операцій та взаємодії з державними органами. Розглянуто основні виклики, пов’язані з цифровізацією, такі як правова охорона інтелектуальної власності в цифровому середовищі, захист даних, регулювання діяльності фінтех-компаній, використання технологій штучного інтелекту, а також механізми правового захисту від цифрових ризиків. Особлива увага приділяється необхідності адаптації господарського законодавства до нових реалій цифрової економіки для забезпечення сталого розвитку підприємницької діяльності. Розглянуто специфіку впливу цифровізації на організаційні, технічні та соціальні аспекти управління підприємствами. Особлива увага приділена визначенню потенційних загроз для підприємств, пов’язаних з цифровими трансформаціями, а також запропоновано шляхи їх мінімізації. Стаття передбачає проведення аналізу основних перешкод та ризиків, які виникають під час впровадження цифрових технологій у господарську діяльність. Проаналізовано організаційні, технічні та соціальні аспекти, що супроводжують цифрову трансформацію підприємств, а також визначено ключові ризики, такі як кіберзагрози, фінансові витрати та технічні збої. Окрема увага приділена впровадженню змін у господарське законодавство України щодо процесу цифровізації, зокрема у сферах регулювання захисту даних, електронної комерції та інтелектуальної власності. Досліджено застосування цифрових технологій у господарському праві в таких основні сферах, як цифрові контракти та угоди (смарт-контракти), електронна комерція, електронний документообіг, цифровізація державних послуг; інтелектуальна власність; фінансові технології (FinTech); технології штучного інтелекту та автоматизація бізнес-процесів. Доведено, що цифрові технології радикально трансформують сучасний світ, і їх інтеграція в господарські процеси є ключовим чинником, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності підприємств. Однак разом із цими можливостями цифровізація несе певні ризики, які вимагають ретельного аналізу та усвідомленого підходу для ефективного управління переходом до нових організаційно-правових форм господарювання.

ЗУПИНЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Ірина Василівна Бесага — 2024-12-30

Питання зупинення провадження у справах про адміністративні правопорушення в умовах воєнного стану є актуальним у контексті сучасних змін в українському правовому середовищі. З огляду на те, що чинний Кодекс України про адміністративні правопорушення не передбачає чіткої регламентації зупинення провадження у разі проходження військової служби особою, що притягається до адміністративної відповідальності, виникають численні проблеми в правозастосуванні. Це вимагає детального дослідження механізмів зупинення провадження та вдосконалення нормативних актів для забезпечення єдності правозастосовної практики. Методологічно дослідження базується на аналізі судової практики, яка стосується зупинення провадження в адміністративних справах в умовах воєнного стану, а також на порівнянні з нормами інших процесуальних кодексів, зокрема Кримінального процесуального кодексу України. Автор використовує методи юридичного аналізу, порівняльного правознавства та кейс-аналізу судових рішень для виявлення проблемних аспектів застосування правових норм щодо зупинення провадження у адміністративних справах. Метою статті є визначення проблем і викликів, що виникають під час застосування норм адміністративного процесу щодо зупинення провадження в умовах воєнного стану, а також пошук шляхів удосконалення законодавства. Основні завдання роботи полягають у дослідженні судової практики з цього питання, визначенні юридичних підстав зупинення провадження, а також аналізі можливих ризиків, пов’язаних з недосконалістю процесуальних процедур. Основні висновки дослідження полягають у тому, що відсутність чітких положень у КУпАП щодо зупинення провадження в умовах воєнного стану призводить до неоднозначного застосування правових норм суддями, що спричиняє проблеми з визначенням достатності доказів та можливістю зловживання процесуальними правами. Пропонується внести зміни до КУпАП для чіткого визначення підстав і процедур зупинення провадження в справах про адміністративні правопорушення, а також для забезпечення належного контролю за такими рішеннями. Подальші дослідження повинні зосередитися на визначенні правових наслідків спливу строків накладення адміністративних стягнень під час зупинення провадження та на удосконаленні механізмів контролю за цими процесами.

ПРИНЦИПИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ У ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ

Мирослав Володимирович Ковалів — 2024-12-30

У статті на підставі комплексного аналізу розглянуто принципи забезпечення безпеки у законодавстві України. Предметом дослідження є нормативні положення, доктринальні концепції, які розкривають сутнісні характеристики та змістовне наповнення принципів забезпечення безпеки. Методологічну основу дослідження склали загальнонаукові та спеціально-юридичні методи пізнання. Використовуючи методи аналізу та синтезу виділено різні аспекти, що утворюють зміст принципів забезпечення безпеки. За допомогою системного підходу розглядається система правових принципів безпеки у національному праві. Новий підхід до принципів забезпечення безпеки диктує необхідність переосмислення накопиченого наукового матеріалу з урахуванням того, що більшість праць, присвячених цій тематиці, були написані до воєнної агресії росії щодо України. Принципи забезпечення безпеки мають системні зв’язки з низкою інших принципів права. Аналіз співвідношення з такими принципами, як, законність, справедливість, підтримання довіри громадян до закону та дій держави дозволив зробити висновок про те, що загальноправові принципи створюють необхідну основу для реалізації спеціальних принципів. За змістом принципи забезпечення безпеки належать до спеціально-юридичних, оскільки відображають ідею визначеності безпеки як одну з основних і суттєвих характеристик, що проявляється на всіх стадіях правового регулювання та виділяє безпеку серед інших соціальних явищ життєдіяльності держави. Принципи забезпечення безпеки взаємопов’язані у межах механізму правового регулювання. Відсутність у науці комплексного дослідження правових принципів забезпечення безпеки не дозволяє повною мірою усвідомити сутність, зміст безпеки, оцінити ефективність забезпечувальних механізмів, сформулювати законодавчі пропозиції та рекомендації.

ПІДХОДИ ДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ НА ДОРОГАХ. ОГЛЯД КОНЦЕПЦІЇ ’БЕЗПЕЧНОЇ СИСТЕМИ’ (SAFE SYSTEM)

Володимир Михайлович Когут — 2024-12-30

У науковому дослідженні аналізується концепція "Безпечної системи" (Safe System) як підходу до забезпечення дорожньої безпеки, зокрема фокусується на трьох основних складових: безпечні транспортні засоби, інфраструктура та поведінка учасників дорожнього руху. Дослідження охоплює історію виникнення концепції Safe System, її основні принципи та взаємозв’язок між складовими системи. Розглядаються передові технології безпеки транспортних засобів, включаючи активні та пасивні системи, а також роль стандартизації та сертифікації у забезпеченні безпеки. Особливу увагу приділено інфраструктурній безпеці, зокрема проектуванню доріг, організації дорожнього руху та впливу міської і сільської інфраструктури на рівень безпеки. Дослідження також аналізує вплив поведінки водіїв та учасників дорожнього руху на безпеку, враховуючи психологічні фактори, освітні програми та правове регулювання. Огляд міжнародного досвіду впровадження концепції Safe System у країнах з найнижчими рівнями ДТП показує успішність цього підходу та його потенціал для адаптації до українських реалій. У висновках підкреслюється ефективність концепції Safe System, однак вказуються і виклики, такі як необхідність модернізації інфраструктури та вдосконалення правового регулювання. Пропонуються рекомендації для покращення державної політики у галузі дорожньої безпеки та визначаються перспективи подальших досліджень, які повинні зосереджуватися на інтеграції міжнародних практик, розвитку нових технологій та оптимізації безпекових стратегій. Дослідження має на меті надати наукове обґрунтування для впровадження комплексних підходів до забезпечення дорожньої безпеки та підтримки ефективного управління дорожнім рухом.

ДО ПИТАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ПРАЦІВНИКІВ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ

Микола Олександрович Кропивницький — 2024-12-30

У статті розглянуті окремі проблемні аспекти соціального захисту працівників правоохоронних органів України. Підкреслено, що до системи правоохоронних органів України (як сукупності системних, структурованих ієрархічних зв’язків, що охоплюють взаємопов’язані і впорядковані елементи цілісної системи, що утворюють стійку цілісну організовану систему правоохоронних органів та інших суб’єктів правоохоронної діяльності, що забезпечують охорону та захист прав і законних інтересів громадян, безпеку суспільства і держави від протиправних посягань) слід віднести спеціально створені державні правоохоронні органи, для яких виконання правозастосовних та правоохоронних функцій є основним функціональним призначенням, які мають чітко визначені законодавчі завдання та правоохоронну функцію й покликані забезпечити: охорону прав і свобод громадян; захист життя громадян; охорону та захист інтересів суспільства і держави; державну безпеку; охорону державного кордону; функціонування економіки держави; виконання кримінальних покарань; публічну безпеку і порядок; правопорядок і військову дисципліну серед військовослужбовців Збройних Сил України; охорону органів державної влади України та посадових осіб, вживають заходи із запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень. Проаналізовано запропоновані в науковій літературі дефініції поняття «працівник правоохоронного органу» та відповідна судова практика щодо тлумачення його змісту. Розкрито зміст поняття «соціальний захист працівників правоохоронних органів». Запропоновано шляхом систематизації наявних положень щодо соціального захисту працівників правоохоронних органів ухвалити єдиний законодавчий акт, який би передбачав і регулював всі необхідні соціальні гарантії для забезпечення адекватного рівня життя та соціального захисту цієї категорії державних службовців.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОРІНЕННЯ ҐЕНДЕРНО ЗУМОВЛЕНОГО НАСИЛЬСТВА В СЕКТОРІ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Ліна Віталіївна Леонтьєва — 2024-12-30

Стаття присвячена забезпеченню викорінення гендерно зумовленому насильству в секторі безпеки і оборони, так як це структурне і глобальне явище, яке має соціальний, економічний і транснаціональний характер та стосується серйозного порушення прав людини. У статті розглянуто гендерно зумовлене насильство щодо жінок та дівчат і визначено, що воно є не лише причиною, але й наслідком нерівності за ознаками статі, яке досить часто посилюється дискримінаційними правовими та соціальними нормами, що виключають особисті права жінок та дівчат на захист від насильства. Також наводиться класифікація гендерно зумовленого насильства в умовах збройного конфлікту (воєнного стану). У статті розглянуті національно-правові та міжнародні акти, що стосуються забезпечення викорінення гендерно зумовленого насильства. В даній роботі також розглянуто кримінальну відповідальність за гендерно зумовлене насильство в ситуації збройного конфлікту, постконфліктного врегулювання та вимушеного переміщення. Також розглянуто інституційне забезпечення викорінення гендерного насильства у секторі безпеки і оборони в Україні в умовах воєнного стану. В статті виокремлено яку функцію відносно забезпечення викорінення гендерно зумовленого насильства виконують: Президент України, Верховна Рада України, Рада національної безпеки і оборони України, Уряд України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство оборони України, Служба безпеки України, Міністерство юстиції України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Урядовий уповноважений з питань гендерної політики, місцеві органи публічної влади та інші.

КОНТРОЛЬ ТА НАГЛЯД У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД У МІСЦЯХ НЕСВОБОДИ ОРГАНІВ МВС УКРАЇНИ

Валерій В’ячеславович Середа — 2024-12-30

У статті на підставі комплексного системного аналізу чинного законодавства, що забезпечує реалізацію конституційних норм, розглянуто питання контролю та нагляду у сфері забезпечення прав, свобод і законних інтересів осіб у місцях несвободи органів МВС України. Методологічну основу статті склали загальнонаукові, приватні та спеціальні методі пізнання, основним з яких є діалектичний метод. Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються у сфері забезпечення прав, свобод и законних інтересів осіб у місцях несвободи органів МВС України засобами контролю та нагляду. Вказано, що удосконалення нормативно-правової бази потребує глибокого осмислення і повинно входити у зону уваги законодавця та суб’єктів правозахисної діяльності з метою оптимізації контроля та надзору з їх боку. Зазначена діяльність суб’єктів контролю та нагляду розглянуто щодо чинного законодавства та правових позицій Європейського Суду з прав людини. Це зумовлено посиленням ролі суб’єктів національної правозахисної діяльності щодо реалізації законодавства, яке гарантує реалізацію особами у місцях несвободи своїх прав, свобод и законних інтересів. Детально розглянуто: парламентський, президентський контроль, контроль Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, громадський контроль. З метою оптимізації заходів щодо забезпечення прав, свобод і законних інтересів осіб у місцях несвободи органів МВС України запропоновано нові підходи до удосконалення законодавства і організації діяльність суб’єктів правового захисту, що передбачають кодифікацію законодавства, яке би координувало діяльність суб’єктів, які повинні безпосередньо забезпечити права, свободи та законні інтереси у зазначених спеціалізованих закладах.

ІНСТИТУЦІЙНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ТА СТРАТЕГІЧНІ ВИКЛИКИ ДІЯЛЬНОСТІ АРМА У СФЕРІ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

Марина Сергіївна Уткіна — 2024-12-30

У статті автором розглянуто проблематику функціонування Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (Агентства з розшуку та менеджменту активів – АРМА). Зокрема проаналізовано ефективність даної інституції й основні стратегічні виклики, із якими вона стикається в контексті реалізації антикорупційної політики та заходів. Дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході, що поєднує в собі правові, економічні та управлінські аспекти функціонування АРМА. Автором було проаналізовано нормативно-правову базу, що регулює діяльність інституції. Також була проаналізована відповідність законодавчих механізмів міжнародним й європейським стандартам та практикам. У статті було досліджено вплив інституційних факторів на ефективність діяльності АРМА, включаючи організаційну структуру й фінансове забезпечення. Констатовано, що ефективність діяльності інституції значною мірою залежить від рівня взаємодії із іншими правоохоронними та державними органами, а також від підтримки громадянського суспільства. Автором у статті були виокремлені стратегічні виклики, що стоять перед АРМА. Зокрема до них були віднесені: проблеми із забезпеченням прозорості та підзвітності управління активами; низька ефективність реалізації стратегії управління конфіскованими активами; труднощі, пов’язані із повернення активів, виведених за кордон; проблемні аспекти щодо довіри до АРМА з боку суспільства та міжнародних партнерів, що впливає на загальний рівень ефективності антикорупційної політики. Були запропоновані можливі рекомендації та напрями удосконалення й підвищення інституційної ефективності АРМА. Було наголошено на можливості удосконалення нормативно-правового регулювання, зміцнення інституційної спроможності Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів та посилення міжнародної співпраці та взаємодії у сфері управління активами. Одним із ключових елементів національної антикорупційної інфраструктури було названо формування довіри до Агентства. Зокрема автором було наголошено на необхідності посилення громадського контролю та залучення міжнародної експертизи до процесу управління активами, з метою забезпечення підвищення довіри до діяльності Агентства. Підвищення інституційної ефективності Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів є критичним для досягнення загальної мети антикорупційної політики України, а саме – зменшення рівня корупції, забезпечення прозорості та зміцнення довіри до державних інституцій.

ПОКАРАННЯ У ВИДІ ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ: КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ТА КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧІ АСПЕКТИ

Степан Ярославович Бурда — 2024-12-30

У статті здійснюється характеристика кримінально-правової природи покарання у виді довічного позбавлення волі, проводиться аналіз кримінального та кримінально-виконавчого законодавства України, яке регламентує кримінально-правову характеристику, призначення та порядок виконання даного виду покарання, приділяється увага стану дотримання і забезпечення прав та обов’язків громадян, яким призначається покарання у виді довічного позбавлення волі. Довічне позбавлення волі є найвищою мірою покарання в нашій державі, своєрідною альтернативою смертній карі, що призначається лише у виняткових випадках за вчинення особливо тяжких злочинів. Цей вид покарання застосовується завжди як основний, може призначатись як самостійно, так і у поєднанні з додатковими покараннями. На думку багатьох науковців такий вид покарання є доречним та ефективним у боротьбі зі злочинністю в Україні. Проблема полягає в тому, що досі ведуться дискусії про те, чи є покарання у виді довічного позбавлення волі достатньою альтернативою смертній карі, оскільки незважаючи на те, що у більшості держав світу відмовилися від такого виду покарання як смертна кара, однак, є ряд держав де такий вид покарання продовжує існувати. Після проголошення Україною своєї незалежності розвиток кримінального права відбувався, головним чином, за рахунок внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України 1960 року. 5 травня 1997 року Україна підписала в Страсбурзі Протокол № 6 Європейської конвенції «Про захист прав і основних свобод людини відносно скасування смертної кари в Україні». При цьому в окремому протоколі Україна взяла на себе зобов’язання, щодо зупинення виконання смертних вироків, навіть без затвердження цього зобов’язання в парламенті. Після скасування смертної кари кримінальне покарання у виді довічного позбавлення волі, відповідно до чинного Кримінального кодексу України, стало найсуворішим видом покарання. Найсуворіший характер покарання у виді довічного позбавлення волі визначається істотністю і тривалістю позбавлень та обмежень прав і свобод особи, засудженої до цього покарання та позначається на порядку і умовах його встановлення, застосування і відбування.

БАЛАНС МІЖ НЕЗАЛЕЖНІСТЮ СУДДІВ ТА ПРАВОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ: АНАЛІЗ ПОВНОВАЖЕНЬ ВИЩОЇ РАДИ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНИ

Наталя Олександрівна Гольдберг — 2024-12-30

У статті досліджуються повноваження та процесуальний статус Вищої ради правосуддя в контексті надання згоди на затримання суддів, їх утримання під вартою, арешт та відсторонення від здійснення правосуддя під час досудового розслідування. Окремо вивчено історично-правовий аспект регламентації законодавчого процесу притягнення судді до кримінальної відповідальності та кореляції визначення органів уповноважених надавати згоду на проведення слідчих (розшукових) дій. Визначено повноваження органів досудового розслідування та прокуратури під час проведення практичної реалізації процесуальних дій під час кримінального провадження відносно судді. Оцінено кримінально-процесуальні гарантії ролі Вищої ради правосуддя як суб’єкта зі спеціальним статусом під час досудового розслідування. Автор аналізує механізми, що забезпечують баланс між захистом незалежності суддів та необхідністю підзвітності судової системи. Увага звертається на ризики зловживання суддівським статусом, а також на відсутність чітких процедур для оскарження рішень Вищої ради правосуддя, що може вплинути на довіру до судової системи. Розглянуто питання процесуального порядку розгляду Вищою радою правосуддя подання Генерального прокурора або його заступника про надання згоди на здійснення правоохоронними органами до суб’єкта кримінального провадження – судді, заходів забезпечення кримінального провадження. Висвітлено проблематику можливості апеляційного оскарження прийнятого Вищою радою правосуддя рішення щодо затримання та обрання запобіжних заходів у кримінальному провадження стосовно судді. Автором проаналізовано причино-наслідкові зв’язки в частині наділеного права Вищою радою правосуддя надавати згоду на проведення слідчих (розшукових) дій відносно судді і ризику зловживання цим правом, що може призвести до тяжких наслідків. Підіймається питання доцільності та правомірності втручання Вищої ради правосуддя у діяльність правоохоронних органів під час досудового розслідування відносно судді. Пропонуються рекомендації щодо вдосконалення правових механізмів для забезпечення справедливого правосуддя та захисту прав суддів.

НЕМОЖЛИВІСТЬ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ЯК ПІДСТАВА ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ДОГОВІРНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Валерія Володимирівна Богданова — 2024-12-30

Стаття присвячена теоретичним розробкам категорії «неможливість виконання зобов’язань», виокремлення її особливостей. Висловлюється думка, що категорія «неможливість виконання зобов’язань» являє собою складну юридичну категорію, яка описує ситуації, за якої сторони не можуть виконати свої договірні обов’язки через виникнення обставин, за які сторони не відповідають. Аналізується зарубіжна правозастосовча практика, в якій існує чіткий розподіл такої неможливості виконання зобов’язань на первинну, яка передбачає таку неможливість до укладання договору та подальшу, яка виникає після початку виконання договору. Досліджується зв’язок категорії неможливість виконання зобов’язань із форс-мажором як підстави звільнення від договірної відповідальності. Обґрунтовується їх співвідношення у логічному зв’язку «причина-наслідок», де форс-мажор слугує обставиною, за якої виконання зобов’язання стає неможливим внаслідок об’єктивних факторів, і як наслідок призводить до припинення зобов’язальних відносин сторін. Автор виокремлює певні відмінності вказаних категорій: неможливість виконання зобов’язання за встановленого факту об’єктивності події, яка настала, відсутності суб’єктивного фактору (вини боржника/сторони договору) та причинно-наслідковим зв’язком між цими елементами, призводить до припинення зобов’язальних відносин. В свою чергу, форс-мажор є підставою звільнення сторони договору від настання несприятливих наслідків, за умови, що основне зобов’язання не припиняється, а лише відтерміновується його виконання, якщо договором не передбачено інше. Тобто, за настання форс-мажорних обставин відбувається трансформація та адаптація зобов’язального правовідношення відповідно до ситуації, яка виникла, що може полягати, зокрема у призупиненні договірних правовідносин на період існування вказаних обставин.