Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ (серія юридична)

ПРАВОВА ПРИРОДА НЕУКЛАДЕНИХ ПРАВОЧИНІВ: ОЦІНКА ДОГОВОРУ, ЩО ПІДПИСАЛА СТОРОННЯ ОСОБА

Сергій Олексійович Погрібний — 2025-10-27

У статті здійснено комплексний науковий аналіз правової природи цивільно-правових договорів, підписаних сторонніми особами без належних повноважень, з урахуванням положень чинного цивільного законодавства України, напрацювань доктрини та сучасної судової практики. Автор досліджує співвідношення таких категорій, як «недійсний договір» і «неукладений договір», звертаючи увагу на їхню принципову відмінність у контексті підроблення підпису сторони правочину. У роботі обґрунтовується, що підписання договору сторонньою особою не лише є порушенням загальних засад цивільного законодавства, а й створює дефект волевиявлення, що зумовлює особливу правову кваліфікацію такого правочину.Особливий акцент зроблено на тому, що Цивільний кодекс України не містить прямої правової конструкції «неукладеність договору», що ускладнює практичне застосування цієї категорії як самостійного способу захисту цивільних прав та інтересів. Це породжує неоднозначність у правозастосуванні та зумовлює наявність відмінних підходів у практиці Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду.Судова практика демонструє коливання між трьома моделями правової оцінки: кваліфікацією договору як нікчемного, оспорюваного або ж такого, що не відбувся (неукладеного).У роботі простежено еволюцію наукових поглядів і наведено позиції провідних українських цивілістів, які по-різному визначають правову природу договорів з підробленими підписами. Зокрема, розглянуто аргументи прихильників ідентифікації таких договорів як неукладених і контраргументи тих науковців, які відносять їх до категорії оспорюваних або недійсних правочинів. Науковий аналіз засвідчує, що ключовим елементом у вирішенні питання є оцінка наявності чи відсутності справжнього волевиявлення учасника правочину, адже саме воля та її зовнішнє вираження виступають визначальними умовами чинності договору відповідно до статей 203 та 215 ЦК України.Дослідження також окреслює особливості нотаріально посвідчених договорів у випадках, коли підпис сторони підроблений. Підкреслюється, що навіть за умови дотримання форми договору та наявності відповідного запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно такий правочин не може бути визнаний укладеним, оскільки відсутня воля дійсного власника на відчуження майна. Це створює презумпцію недійсності правочину, що потребує судового захисту і правової визначеності. Автор пропонує власний підхід до вирішення проблеми, наголошуючи на необхідності кваліфікації договорів із підробленим підписом як недійсних, адже вони містять істотний дефект волі та волевиявлення.Такий підхід, на думку дослідника, забезпечує відповідність принципу верховенства права, захист правомірних інтересів учасників цивільного обороту та стабільність судової практики.Результати дослідження мають як теоретичне, так і практичне значення: вони дають змогу глибше зрозуміти природу цивільно-правових договорів у разі підроблення підпису та слугують підґрунтям для подальшої кодифікації та вдосконалення цивільного законодавства України. Стаття спрямована на формування єдиних доктринальних і судових підходів до правової оцінки таких правочинів і може бути використана як орієнтир у правозастосовній діяльності судів, адвокатів та нотаріусів.

ЕВОЛЮЦІЯ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН НА УКРАЇНСЬКИХ ТЕРЕНАХ: РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АСПЕКТ

Марія Степанівна Долинська — 2025-10-27

Дослідження присвячено окремим загальнотеоретичним проблемам земельного права в Україні. Метою статті є аналіз трансформації земельного законодавства в незалежній Україні. Актуальність теми дослідження безпосередньо пов’язана із впровадженням в Україні приватної власності на землю. Проаналізовано законодавство, праці науковців та практиків щодо законодавчого та правового регулювання земельних відносин у сучасній Україні протягом 1991–2024 років. Дослідження ґрунтувалося на загальнонаукових та спеціальних методах. Важливу роль у науковій розвідці відіграли порівняльно-правовий та історико-правовий методи, а також метод компаративного аналізу. Автор стверджує, що відправною точкою у зародженні правового регулювання земельних відносин на українських теренах було звичаєве староукраїнське право. Основоположна роль у становленні законодавчого та правового регулювання земельних відносин у сучасній Україні належить Конституції України 1996 року. Земельний та Цивільний кодекси України, а також численні земельно-цивільно-правові акти становлять законодавчу базу правового регулювання земельних правовідносин у державі. Закон України від 02.10.1992 року «Про інформацію» став першоосновою для запровадження інструментів цифровізації в українську дійсність. Автор доходить висновку, що Закон України від 07.07.2011 року «Про державний земельний кадастр» на законодавчому рівні заклав засади діджиталізації земельних відносин у державі.У результаті проведеного дослідження науковець схиляється до виокремлення чотирьох основних етапів розвитку законодавчого регулювання земельних відносин у незалежній Україні. Перший етап охоплює 1992–2001 роки, другий – 2002–2012 роки, третій етап тривав протягом 2013– 2020 років, четвертий етап розпочався у 2021 році та триває дотепер. Трансформація земельного законодавства в державі повинна продовжуватися як під час воєнного стану, так і після його завершення.

ТЯГАР ТА СТАНДАРТ ДОКАЗУВАННЯ ПРОВОКАЦІЇ: ЧАСТИНА 1. СТАДІЯ ПОПЕРЕДНЬОГО РОЗГЛЯДУ ЗАЯВИ ПРО ПРОВОКАЦІЮ

Олексій Петрович Гура — 2025-10-27

У статті досліджено природу тягаря та стандарту доказування у справах про провокацію злочину на стадії попереднього розгляду заяви. Автор обґрунтовує, що, хоча провокація прямо не передбачена серед обставин, що підлягають доказуванню відповідно до частини 1 статті 91 КПК України, її наявність або відсутність має істотне значення для кримінального провадження, а тому підлягає доказуванню відповідно до частини 2 тієї ж статті.Основну увагу приділено аналізу категорії prima facie як особливого рівня доказовості, якого має досягти заява про провокацію. Розглянуто доктринальні підходи та практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), згідно з якою prima facie обставини – це мінімально достатні докази, що спричиняють необхідність глибшої оцінки заяви про провокацію. У разі їх наявності тягар доказування відсутності провокації переходить до обвинувачення.У процесі дослідження ми зважаємо на те, що стадія попереднього розгляду заяви про провокацію є самостійною процесуальною фазою, яку ЄСПЛ виокремив у своїй прецедентній практиці. У цьому контексті розглянуто ознаки, які дозволяють кваліфікувати справу як таку, що підлягає подальшому аналізу на предмет провокації. До них належать, зокрема: ініціатива конфідента, його співпраця з правоохоронними органами до початку операції, послідовна позиція обвинуваченого, а також визнання факту дії під впливом провокації.Узагальнення дозволяють сформувати висновок, що prima facie не є самостійним стандартом доказування, а, скоріше, виступає гнучким інструментом розподілу тягаря доказування між сторонами у динаміці процесу.Також на підставі аналізу численної практики Європейського суду з прав людини у статті сформовано ознаки prima facie доказів, що дозволяють використовувати категорію prima facie не як абстрактне поняття, що досліджено виключно доктриною, а як гнучкий та практичний інструмент процесуальної діяльності.

ЗАСТОСУВАННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ ДЛЯ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИНАМ У СФЕРІ СЕКСУАЛЬНОЇ ЕКСПЛУАТАЦІЇ ДІТЕЙ У МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ

Олег Ігорович Зачек — 2025-10-27

У статті досліджено можливості використання технологій штучного інтелекту для протидії злочинам у сфері сексуальної експлуатації дітей у мережі Інтернет. У сучасному цифровому середовищі зростає кількість злочинів, що скоюються з використанням мережі Інтернет, зокрема у сфері сексуальної експлуатації дітей. Анонімність, глобальність, висока мобільність користувачів, а також низький рівень контролю за цифровими платформами в окремих країнах створюють сприятливі умови для поширення злочинної діяльності, пов’язаної з виготовленням, зберіганням та розповсюдженням матеріалів, що зображують сексуальне насильство над дітьми (CSAM), грумінгом, сексторшном, трансляціями сексуального насильства в режимі реального часу та використанням онлайн-платформ для торгівлі дітьми. У статті наголошується на високому рівні вразливості дітей до подібних загроз, зокрема, через тривале перебування в інтернеті, легковажне ставлення до онлайн-знайомств та недостатній рівень цифрової обізнаності. З огляду на значне зростання кількості таких злочинів, а також розвиток цифрових технологій, досліджено потенціал застосування штучного інтелекту (ШІ) як інструменту для протидії сексуальній експлуатації дітей в Інтернеті. Проаналізовано конкретні технологічні рішення, які вже використовуються у світовій практиці: PhotoDNA від Microsoft, Google Content Safety API, а також інструменти PDQ та TMK+PDQF, створені Facebook для аналізу зображень та відео. Водночас розглянуто ризики, пов’язані з використанням злочинцями генеративних моделей штучного інтелекту для створення фальшивих інтимних матеріалів із метою шантажу дітей. Значну увагу приділено проблемі відсутності нормативно-правового регулювання застосування ШІ в правоохоронній діяльності в Україні. Проаналізовано законодавчі ініціативи щодо регулювання використання штучного інтелекту, зокрема в Україні та ЄС, а також вказано на необхідність правового врегулювання застосування таких технологій у правоохоронній діяльності. Запропоновано доповнення до Закону України «Про протидію торгівлі людьми» для легалізації використання ШІ у виявленні та блокуванні шкідливого контенту.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ OSINT ТА ЙОГО РЕЗУЛЬТАТІВ ПІД ЧАС ВСТАНОВЛЕННЯ ОБСТАВИН КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ

Сергій Сергійович Кудінов — 2025-10-27

У статті на основі вивчення історії розвитку використання розвідки з відкритих джерел (OSINT) – від одержання даних про соціальні, економічні, управлінські процеси до даних про вчинення воєнних злочинів, на підставі узагальнення зарубіжних та вітчизняних літературних джерел, які містять дані про особливості здійснення OSINT та використання його результатів для встановлення обставин вчинення воєнних злочинів; нормативно-правових актів у сферах оперативно-розшукової діяльності та кримінальної юстиції; вітчизняної практики використання OSINT для встановлення обставин кримінальних правопорушень оперативними підрозділами та органами досудового розслідування Національної поліції України, СБУ, НАБУ, ДБР, БЕБ, а також судами у кримінальних провадженнях, з метою забезпечення принципу правової визначеності в оперативно-розшуковій та кримінальній процесуальній діяльності запропоновано: визначити у КПК України можливість здійснювати OSINT у процесі розслідування кримінальних правопорушень, зокрема: у ч. 2 ст. 264 КПК України здобувати під час зняття інформації з електронних інформаційних систем з використанням OSINT; включити у нормативні приписи ч. 1 ст. 273 КПК України можливість створення віртуальних засобів (особи) для зняття інформації з електронних інформаційних систем; унормувати практику використання OSINT для одержання даних, які мають значення для оперативно-розшукової діяльності, шляхом внесення відповідних змін до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Зазначено, що подальших наукових пошуків потребують питання організаційних, тактичних засад проведення OSINT-досліджень в інтересах вирішення завдань кримінального провадження; процесуального статусу осіб, уповноважених його здійснювати; оцінки його результатів та організаційно-правових засад їх використання у кримінальному провадженні тощо.

ПОНЯТТЯ, ВИДИ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ВЧИНЕНІ ОРГАНІЗОВАНОЮ ГРУПОЮ ТА ЗЛОЧИННОЮ ОРГАНІЗАЦІЄЮ

Іван Володимирович Лисейко — 2025-10-27

У статті досліджено кримінально-правові аспекти вчинення кримінальних правопорушень організованою групою та злочинною організацією в контексті положень чинного Кримінального кодексу України. Метою роботи є з’ясування поняття, видів і правової природи цих форм співучасті, а також виявлення їх відмінностей та особливостей кваліфікації. Методологічною основою стали аналіз, синтез, формально-юридичний і порівняльно-правовий методи, що дало можливість здійснити комплексне дослідження обраної проблематики.За результатами аналізу встановлено, що законодавець чітко визначає організовану групу як стійке об’єднання кількох осіб, які заздалегідь зорганізувалися для спільного вчинення кримінальних правопорушень, тоді як злочинна організація є більш складною формою співучасті з розподілом ролей, ієрархією та здатністю до системного відтворення злочинної діяльності. У статті наголошується, що наявність цих ознак суттєво впливає на кваліфікацію діянь і визначення ступеня відповідальності учасників. Особливу увагу приділено аналізу норм Загальної частини КК України та численних складів злочинів Особливої частини, де «вчинення кримінального правопорушення організованою групою» виступає кваліфікуючою ознакою.Зроблено висновок, що правозастосовна практика стикається зі складнощами у відмежуванні організованої групи від злочинної організації, що зумовлює необхідність уточнення законодавчих положень і вироблення єдиних критеріїв. Практичне значення дослідження полягає у формуванні науково обґрунтованих підходів до кваліфікації організованих форм злочинної діяльності та вдосконаленні механізму протидії організованій злочинності в Україні.

ХАРАКТЕРИСТИКА РИЗИКУ НЕЗАКОННОГО ВПЛИВУ НА ПОТЕРПІЛОГО, СВІДКА, ІНШОГО ПІДОЗРЮВАНОГО, ОБВИНУВАЧЕНОГО, ЕКСПЕРТА, СПЕЦІАЛІСТА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ ЯК ПІДСТАВИ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ БЕЗПЕКИ

Зоряна Богданівна Никеруй — 2025-10-27

У статті досліджується правова природа та змістовна характеристика ризику незаконного впливу на учасників кримінального провадження як самостійного правового феномену. Розкривається поняття ризику незаконного впливу, його структурні елементи, критерії оцінки та фактори, що обумовлюють виникнення такого ризику. Аналізується категорія «достатніх даних» про загрозу учасникам провадження в контексті статті 52 КПК України як підстави для застосування заходів безпеки. Досліджуються об’єктивні та суб’єктивні чинники, що формують ризик незаконного впливу, включно із характером злочину, особою підозрюваного чи обвинуваченого, їхніми зв’язками та ресурсами, попередньою протиправною поведінкою. Розглядається специфіка ризику щодо різних категорій учасників провадження: потерпілих, свідків, інших підозрюваних та обвинувачених у групових злочинах, експертів, спеціалістів. Обґрунтовується необхідність диференційованого підходу до оцінки ризику залежно від процесуального статусу особи та її ролі в доказуванні. Аналізується практика Верховного Суду України щодо встановлення наявності ризику незаконного впливу та застосування заходів безпеки. Здійснено порівняльний аналіз підходів до оцінки ризику незаконного впливу в кримінальному процесі США, Німеччини та Великої Британії. Запропоновано модель комплексної оцінки ризику незаконного впливу, що має індикатори загрози, шкалу оцінювання й алгоритм прийняття рішень про застосування заходів безпеки. Визначено перспективні напрями вдосконалення нормативного регулювання та правозастосовної практики у сфері протидії незаконному впливу на учасників кримінального провадження.

ПРИЙНЯТТЯ ПРОПОЗИЦІЇ, ОБІЦЯНКИ АБО ОДЕРЖАННЯ НЕПРАВОМІРНОЇ ВИГОДИ СЛУЖБОВИМИ ОСОБАМИ ЯК НАЙПОШИРЕНІШЕ КОРУПЦІЙНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Олег Анатолійович Пушкар — 2025-10-27

У цій статті розглядається правова природа прийняття неправомірної вигоди службовими особами, а також особливості кваліфікації цього діяння відповідно до чинного законодавства України як найпоширенішого корупційного правопорушення у службовій сфері. Особливу увагу приділено аналізу механізмів протидії цьому явищу, які включають і превентивні заходи, й ефективне розслідування та притягнення винних до відповідальності. Адже лише системний підхід до боротьби з корупцією може забезпечити її поступове викорінення та відновлення довіри громадян до держави. Вказано, що ця проблема вимагає не лише посилення кримінально-правового реагування, але й формування антикорупційної культури, що базується на принципах доброчесності, прозорості та відповідальності. Підкреслено, що корупційні правопорушення, пов’язані з прийняттям пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовими особами, мають серйозний вплив на суспільні відносини та функціонування державних інститутів, маючи численні негативні наслідки, з-поміж яких: 1) підрив довіри до держави (громадяни втрачають віру в здатність державних органів діяти в їхніх інтересах, що може призводити до соціальної напруги та політичної нестабільності; 2) економічні втрати (корупція створює додаткові витрати для бізнесу та громадян, знижує ефективність використання бюджетних коштів і стримує інвестиції); 3) нерівність і дискримінація (особи, які не готові платити хабарі, можуть бути позбавлені доступу до певних послуг чи можливостей); 4) гальмування реформ (корупційні практики перешкоджають впровадженню реформ, спрямованих на модернізацію державного управління та поліпшення якості життя громадян). Зауважено, що важливим напрямом протидії корупції є превентивні заходи, спрямовані на формування антикорупційної культури у суспільстві. Це передбачає посилення освітніх ініціатив, спрямованих на підвищення обізнаності громадян про негативні наслідки корупції, а також розвиток механізмів громадського контролю за діяльністю службових осіб. Ефективна боротьба з цим видом корупції можлива лише за умови вдосконалення законодавчої бази, підвищення ефективності правоохоронної діяльності та активного залучення громадянського суспільства до процесів моніторингу та контролю.

СУДОВО-ПСИХОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА В КОНТЕКСТІ СПРАВ ПРО ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО

Рома Іллінічна Сибірна — 2025-10-27

У статті досліджено особливості судово-психологічної експертизи в контексті справ про домашнє насильство. Проаналізовано нормативно-правову базу щодо протидії домашньому насильству в Україні, зокрема положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», Кримінального кодексу України та Стамбульської конвенції.Визначено специфіку психологічного насильства як найбільш складного об’єкта судово-експертного дослідження через відсутність видимих фізичних наслідків та особливості його феноменології, що характеризується циклічністю, тривалістю деструктивного впливу, поступовою ескалацією та поєднанням кількох форм насильства одночасно.Розкрито методологічні підходи до проведення судово-психологічної експертизи у процесі розгляду справ про домашнє насильство, зокрема охарактеризовано діагностичний інструментарій та стандартизовані методики, серед яких MMPI-2, методики діагностики ПТСР, проєктивні тести та контент-аналіз висловлювань. Висвітлено ключові питання, які найчастіше вирішуються експертами-психологами в рамках таких справ, зокрема, щодо наявності ознак психологічної травми в психоемоційному стані потерпілої особи, перебування її в психологічно залежному стані, причинно-наслідкового зв’язку між діями підозрюваного та психологічними змінами в стані потерпілої особи.Розглянуто етичні аспекти проведення експертизи, зокрема необхідність дотримання конфіденційності та запобігання повторній травматизації потерпілої особи в процесі дослідження. Обґрунтовано необхідність розробки адаптованих до українського соціокультурного контексту протоколів дослідження для підвищення ефективності судово-психологічної експертизи у справах про домашнє насильство.Наголошено на важливості застосування «інформованого про травму підходу» (trauma-informed approach). Доведено значущість судово-психологічної експертизи як інструменту об’єктивізації психологічних наслідків насильницьких дій для правильної юридичної кваліфікації та реалізації принципу справедливості правосуддя.

ОРГАНІЗАЦІЯ ВЗАЄМОДІЇ ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ТОРГІВЛЕЮ ДІТЬМИ

Ігор Іванович Татарин — 2025-10-27

Метою статті є дослідження організаційно-правових засад взаємодії суб’єктів досудового розслідування під час розслідування злочинів, пов’язаних із торгівлею дітьми, аналіз проблемних аспектів міжвідомчої координації та формулювання практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності такої взаємодії.У роботі використано загальнонаукові та спеціально-юридичні методи: діалектичний метод – для з’ясування сутності взаємодії правоохоронних органів; формально-логічний – для аналізу нормативно- правових актів; порівняльно-правовий – для вивчення міжнародного досвіду; системно-структурний – для визначення механізмів координації; статистичний – для аналізу судової практики.Доведено, що ефективне розслідування злочинів, пов’язаних із торгівлею дітьми, неможливе без належної організації взаємодії між органами досудового розслідування, оперативними підрозділами, прокуратурою та міжнародними правоохоронними структурами. Проаналізовано положення Кримінального процесуального кодексу України, Закону України «Про протидію торгівлі людьми», нормативних актів МВС України та міжнародних документів. Визначено основні форми взаємодії: процесуальну, організаційну й інформаційно-аналітичну. Встановлено, що до суб’єктів взаємодії належать слідчі Національної поліції, детективи інших правоохоронних органів, оперативні підрозділи, експерти, спеціалісти, а також міжнародні організації (Інтерпол, Європол). Розкрито особливості міжнародного співробітництва в розслідуванні транснаціональних злочинів проти дітей. Проаналізовано досвід США, країн ЄС і практику міжнародних операцій Global Chain, які демонструють високу ефективність координованих дій правоохоронних органів різних країн.Організація взаємодії під час розслідування злочинів, пов’язаних із торгівлею дітьми, є комплексною системою процесуальних, організаційних та інформаційних заходів, спрямованих на забезпечення повного, всебічного й об’єктивного розслідування. Визначено необхідність удосконалення нормативного регулювання міжвідомчої взаємодії, підвищення кваліфікації слідчих та оперативних працівників, створення спеціалізованих підрозділів із розслідування злочинів проти дітей, активізації міжнародного співробітництва через канали Інтерполу та Європолу.

ПІДТРИМАННЯ ПРОКУРОРОМ ОБВИНУВАЧЕННЯ В СУДІ: ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ АСПЕКТ І ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

Андрій Ярославович Хитра — 2025-10-27

У статті досліджено правову природу та процесуальні особливості підтримання прокурором державного обвинувачення в суді як однієї з конституційних функцій прокуратури України. Проаналізовано нормативно-правове регулювання діяльності прокурора в судовому провадженні за Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 року, виокремлено основні повноваження державного обвинувача на різних стадіях судового розгляду. Здійснено порівняльно-правовий аналіз інституту підтримання публічного обвинувачення в Україні та зарубіжних країнах (США, Німеччині, Франції, Великій Британії).Розглянуто актуальну судову практику Верховного Суду України щодо питань зміни обвинувачення, відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення та розмежування понять публічного і приватного обвинувачення. Виявлено проблемні аспекти реалізації функції підтримання обвинувачення в умовах змагального кримінального процесу, зокрема питання забезпечення процесуальної самостійності прокурора, критерії оцінки ефективності його діяльності, механізми взаємодії з потерпілим у кримінальному провадженні. Обґрунтовано необхідність удосконалення методики підготовки прокурора до участі в судовому засіданні та підвищення рівня професійної компетентності державних обвинувачів. Запропоновано рекомендації щодо оптимізації процедури підтримання обвинувачення з урахуванням позитивного європейського й американського досвіду.

ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ ЯК ЧИННИКА ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Павло Степанович Будзар — 2025-10-27

Стаття присвячена виокремленню та загальній характеристиці конкурентних переваг підприємства, які дозволяють йому займати стабільно високе положення на ринку серед інших конкурентів.Доведено, що господарсько-правовий аспект є невід’ємною частиною формування та підтримки конкурентної позиції підприємства, а її аналіз, знання, розуміння та ефективне використання через відповідні правові норми дає змогу підприємству не лише уникнути проблем, як правило, фінансово-економічного характеру, а й активно створювати та захищати свої власно-індивідуальні конкурентні переваги на ринку. Також господарсько-правовий аспект конкурентної позиції стосується того, як норми господарського права, державне регулювання економічно-господарських процесів та судова практика впливають на здатність підприємства конкурувати, формувати свої переваги та захищати їх, адже саме ця взаємодія між бізнес-стратегією та правовим полем, у якому вона реалізується, опосередковується ключовими господарсько-правовими чинниками, які істотно впливають на конкурентну позицію.Надано визначення конкурентної позиції підприємства як його відносної переваги над конкурентами на ринку, що дозволяє йому ефективніше задовольняти потреби споживачів, отримувати більший прибуток та забезпечувати сталий розвиток. Вона визначається багатьма чинниками: якістю продукції / послуг, ціновою політикою, інноваціями, ефективністю управління, маркетингом, репутацією тощо.Визначено, що основним складником стабільної конкурентної позиції виступає конкурентоспроможність, яка узагальнює переваги підприємства на внутрішньому та міжнародному ринках, що безпосередньо впливає на успішність створення і функціонування суб’єктів та взагалі на стан та ефективно прибутковий розвиток ринкового механізму в цілому.

ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ ЮРИДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ЩОДО ЛЕГАЛІЗАЦІЙНО-РЕЄСТРАЦІЙНИХ ПРОЦЕДУР БІЗНЕС-СТРУКТУРАМ

Володимира Володимирівна Добровольська — 2025-10-27

Стаття присвячена аналізу та змістовній характеристиці господарсько-правового забезпеченнюя юридичної допомоги щодо легалізаційно-реєстраційних процедур різноманітним бізнес-структурам, які діють в умовах воєнної економіки. Надано визначення юридичної допомоги щодо легалізаційно-реєстраційних процедур як комплексу дій у вигляді консультативно-документальної допомоги щодо умов та порядку державної реєстрації суб’єктів господарювання, ліцензування господарської діяльності, дозвільної системи тощо. Виокремлено поняття «юридичний абонентський супровід бізнесу» як послуга, що надається юридичною фірмою або адвокатом підприємству на постійній основі за фіксовану щомісячну плату. Це альтернатива утриманню штатного юриста, що дозволяє компанії отримувати кваліфіковану юридичну підтримку з усіх аспектів її діяльності без необхідності наймати юриста в штат, та по суті це «юридичний аутсорсинг», коли зовнішні фахівці виконують функції юридичного відділу компанії.Доведено, що метою легалізаційно-реєстраційних процедур є: забезпечення законності, тобто гарантування того, що бізнес діє у правовому полі; державний контроль, тобто можливість держави здійснювати нагляд за діяльністю суб’єктів господарювання, збирати статистику, оподатковувати; захист інтересів, тобто захист прав та інтересів споживачів, працівників, інших суб’єктів ринку та прозорість і довіра, тобто сприяння прозорості бізнесу, що підвищує довіру з боку партнерів, інвесторів та клієнтів. Встановлено, що відсутність або порушення легалізаційних процедур може призвести до значних негативних наслідків: від адміністративних штрафів та анулювання ліцензій до конфіскації майна, заборони діяльності та кримінальної відповідальності.

СПІВВІДНОШЕННЯ ПРАВОВИХ І МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ: КОМПАРАТИВІСТСЬКИЙ АНАЛІЗ

Уляна Олексіївна Цмоць — 2025-10-27

Стаття присвячена компаративістському аналізу правових і моральних норм з метою виявлення їхнього взаємозв’язку, відмінностей і точок перетину у різних соціокультурних контекстах. Основою дослідження є порівняльний метод, що дає змогу розкрити спільні й відмінні риси механізмів функціонування права та моралі, їхню інституціоналізацію, способи регулювання поведінки та рівень впливу на суспільну свідомість. У роботі наголошується, що, хоча моральні принципи можуть виступати джерелом правових норм, останні часто формалізуються і закріплюються у вигляді законодавчих актів, що підкріплюються примусовою силою держави. Водночас мораль залишається важливим складником регуляції поведінки, ґрунтуючись на особистих переконаннях, суспільному схваленні або осуді.Особлива увага приділяється тому, що ефективність правового регулювання значною мірою залежить від відповідності юридичних норм домінантним моральним уявленням, які існують у конкретному суспільстві.Підкреслюється, що розрив між моральними та правовими орієнтирами може призводити до зниження легітимності правових норм, правового нігілізму та соціальних конфліктів. Разом із тим у деяких правових системах спостерігається прагнення до моральної нейтральності, що характерно, зокрема, для правових моделей, побудованих на засадах юридичного позитивізму. У статті також висвітлюються приклади з правових систем різних країн, які демонструють різний ступінь інтеграції моральних цінностей у правотворення й правозастосування. Результати аналізу засвідчують, що гармонізація моралі та права є важливою умовою забезпечення соціальної стабільності, розвитку правової культури та формування правової держави. Стаття може бути корисною для правознавців, етиків, соціологів і фахівців із компаративного правознавства.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЦЕДУР ПРОСУВАННЯ НА ПУБЛІЧНІЙ СЛУЖБІ

Наталія Валеріївна Добрянська — 2025-10-27

Стаття присвячена аналізу правового регулювання процедур просування на публічній службі, їх організаційних особливостей та практичних аспектів реалізації. Вказано, що публічна служба є ключовим інститутом державного управління, що забезпечує реалізацію функцій держави, виконання її завдань та досягнення суспільно значущих цілей. Наголошено, що ефективність функціонування цього інституту значною мірою залежить від процедур просування на службі, які регулюють кар’єрний ріст працівників, забезпечують їх мотивацію та сприяють розвитку професійної компетентності. Розглянуто основні принципи, критерії та механізми, що застосовуються у вирішенні питань кар’єрного росту публічних службовців. Констатовано, що процедури просування на публічній службі є важливим елементом забезпечення ефективної роботи державного апарату та реалізації принципу верховенства права.Вони мають базуватися на законності, прозорості, рівності можливостей, професіоналізмі та доброчесності. Водночас існуючі проблеми потребують системного вирішення через удосконалення нормативно-правового регулювання та впровадження сучасних управлінських практик. Тільки за умови дотримання цих принципів можна забезпечити високий рівень довіри громадян до державної влади та її ефективність у реалізації суспільних завдань. Особлива увага приділена ролі конкурсних процедур, оцінюванню результатів роботи та забезпеченню рівних можливостей для всіх працівників. Зазначено, що одним із ключових елементів просування на публічній службі є забезпечення об’єктивності та неупередженості у процесі оцінювання кандидатів на вищі посади. Важливо, щоб критерії оцінки були чітко визначеними, а процедури їх застосування – прозорими. Це сприятиме підвищенню довіри громадян до державних інституцій.Зроблено висновок про необхідність упровадження механізмів мотивації та розвитку професійних компетенцій службовців. Підвищення кваліфікації, навчання та регулярна оцінка ефективності роботи мають стати невід’ємним складником системи просування на публічній службі. Окрему увагу необхідно приділити антикорупційним заходам у процесі прийняття рішень щодо кадрових питань. Упровадження автоматизованих систем оцінювання, а також залучення незалежних експертів до конкурсних комісій може суттєво знизити ризики зловживання владою. Підкреслено, що впровадження прозорих та обґрунтованих механізмів кадрового розвитку не лише дозволить оптимізувати роботу державного апарату, але й сприятиме формуванню позитивного іміджу публічної служби серед громадян України.

ДОЗВІЛЬНА СИСТЕМА ЯК АДМІНІСТРАТИВНА ПОСЛУГА З РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ВОЛОДІННЯ ВОГНЕПАЛЬНОЮ ЗБРОЄЮ

Сергій Сергійович Єсімов — 2025-10-27

У статті на підставі комплексного системного підходу розглянуто дозвільну систему у контексті адміністративних послуг із реалізації права на володіння вогнепальною зброєю. Вдосконалення державного регулювання обігу вогнепальної зброї, що поєднує питання ліцензійно-дозвільної та профілактичної діяльності, державне управління у сфері обігу зброї визначає актуальність дослідження. Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються у сфері діяльності органів виконавчої влади, уповноважених у сфері обігу зброї, щодо правил обігу вогнепальної зброї. Предметом виступають наукові дослідження у сфері діяльності виконавчої влади щодо забезпечення правил обігу вогнепальної зброї, норми права, що регулюють зазначену діяльність. Сутність дозвільної системи пов’язана з призначенням, що полягає у забезпеченні публічної безпеки. Доведено, що єдина теоретична основа реалізації адміністративних послуг органами, уповноваженими у сфері обігу зброї, щодо обігу вогнепальної зброї зумовлює внутрішньогалузевий взаємозв’язок правових норм про обіг зброї та законодавства про адміністративні послуги і про адміністративну процедуру. Вказано, що взаємозв’язок передбачає відповідність значення та теоретичного сенсу елементів понятійного апарату контрольно-наглядової діяльності у сфері обігу зброї значенню та теоретичному сенсу цих елементів, закріпленому спеціалізованим законодавством про адміністративні послуги, не допускаючи спотворення. Дозволи виступають умовами для реалізації фізичними і юридичними особами прав і законних інтересів щодо придбання, зберігання та володіння вогнепальною зброєю. Перспектива розвитку правового регулювання у сфері обігу зброї пов’язана із застосуванням інформаційно-комунікаційних технологій та удосконаленням Єдиного реєстру зброї єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України.

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ БАЗ ДАНИХ ПОЛІГРАФОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОВЕДЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО АНАЛІЗУ

Дмитро Володимирович Здебський — 2025-10-27

У статті здійснено комплексне науково-правове дослідження засад формування та функціонування баз даних поліграфологічних досліджень як інструменту цифровізації правоохоронних органів України. Досліджено правове регулювання порядку збирання, обробки, зберігання та використання інформації, отриманої за результатами проведення поліграфологічних досліджень у діяльності органів сектору безпеки і оборони України. Проаналізовано нормативні вимоги національного та міжнародного законодавства. Обґрунтовано доцільність розробки та функціонального розмежування двох типів інформаційних систем: відомчої бази даних, що накопичує великі масиви персоніфікованої інформації з метою забезпечення кадрової роботи правоохоронних органів із дотриманням принципів Big Data-аналітики, та спеціалізованої бази, інтегрованої до системи управління цифровими доказами (Digital Evidence Management System), для забезпечення проведення кримінального аналізу. Підкреслено важливість забезпечення достовірності, цілісності, збереження та захисту результатів поліграфологічних досліджень в умовах цифровізації сектору безпеки й оборони України. Обґрунтовано, що формування таких баз даних повинно супроводжуватися запровадженням спеціальних політик конфіденційності, технічних засобів захисту, чітким розподілом доступу та інституційними механізмами контролю за обробкою даних. У межах аналітично-розвідувального підходу до правоохоронної діяльності (Intelligence-Led Policing) запропонована модель формування баз даних поліграфологічних досліджень, здатна посилити ефективність кримінального аналізу шляхом своєчасного виявлення ризиків, формування поведінкових профілів і підтримки процесів ухвалення управлінських рішень на основі доказової та перевіреної інформації.Зрблено висновок, що формування баз даних поліграфологічних досліджень має ґрунтуватися на чітких правових засадах із дотриманням міжнародних та національних стандартів захисту персональних даних, що, своєю чергою, створює передумови для їх ефективного використання в кримінальному аналізі, оперативно-розшуковій та контррозвідувальній діяльності в структурі аналітичної моделі Intelligence- Led Policing.

ДІДЖИТАЛІЗАЦІЯ ПОСЛУГ СЕРВІСНИХ ЦЕНТРІВ МВС ТА ЇХ ПОПУЛЯРИЗАЦІЯ КОМУНІКАЦІЙНИМИ ПІДРОЗДІЛАМИ

Катерина Василівна Самітовська — 2025-10-27

У статті досліджено питання ролі та завдання інформаційно-комунікаційних підрозділів сервісних центрів МВС в умовах інформування громадськості про наявні державні послуги. Встановлено, що в умовах глобальної інформатизації суспільства цифрова трансформація посідає ключове місце для забезпечення ефективного діалогу громадськості з владою, а також відкритої та прозорої діяльності державних інституцій. У статті проаналізовано актуальні нормативно-правові акти, що регулюють процеси цифрової трансформації в публічному управлінні та формування інформаційної політики загалом. Досліджено, що онлайн-послуги сервісних центрів МВС в умовах цифрової трансформації стали одним із ключових елементів сучасного державного управління. З’ясовано, що комунікаційні підрозділи виступають ефективним каналом зв’язку й інформування громадськості про надання адміністративних послуг системи сервісних центрів МВС і діють відповідно до встановлених нормативно-правових актів. Визначено, що різні канали комунікації, а особливо соціальні мережі, на сьогодні відіграють ключову роль у забезпеченні оперативного й доступного широкій аудиторії поширення інформації, сприяють підвищенню прозорості та відкритості влади до суспільства. У статті досліджено питання ролі діджиталізації та електронних сервісів у державному секторі, що здійснює забезпечення громадян адміністративними послугами. Визначено поняття діджиталізації, запропоновано власне розуміння цього процесу й обґрунтовано доцільність застосування на практиці в органах державної влади. У дослідженні зроблено висновок, що цифрова трансформація є важливим критерієм інформатизації суспільства. Сучасні технології дають змогу автоматизувати процеси, мінімізувати людський фактор, таким чином зменшити можливі корупційні ризики та забезпечити рівний доступ громадян до адміністративних послуг.

НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ В УМОВАХ ЇЇ ПОЛІТИЧНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ КРІЗЬ ПРИЗМУ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ЗАСАД

Олег Романович Сокол — 2025-10-27

У статті проаналізовано стан національної безпеки України в умовах її політичної трансформації крізь призму адміністративно-правових засад. Підкреслено, що саме адміністративно-правові засади органів публічного управління (особливо, якщо стратегія України – рух до Євросоюзу і НАТО з їх майже досконалими адміністративно-правовими відносинами в суспільстві) потребують докорінних змін.Зазначено, що конституційна модель державної влади, у якої владні повноваження кожного її органу повинні забезпечувати вплив один на одного, не створює умов для балансу й ефективної діяльності інститутів політичної системи загалом. Зауважено, що функції декількох інститутів політичної системи України в державному механізмі адміністративного управління та влади взагалі не визначені. Особливо це відчувається в умовах тривалої агресії Росії проти України, коли адміністративно-правові засади прийняття рішень не дають можливості діяти ефективно, швидко, оперативно, а також своєчасно реагувати на щораз нові виклики північно-східного сусіда. Вказано, що відсутність належного контролю, дієвого обліку позначається на ефективності багатьох органів публічного управління. Сьогодні адміністративно-правові відносини для досягнення означеної домінанти набувають украй актуального значення. Очевидно, що в тісному контексті з іншими правовідносинами. Зауважено про необхідність адаптації адміністративного права до воєнного сьогодення, післявоєнних часів відбудови зруйнованого, повернення біженців, облаштування життя на зовсім іншому рівні стосунків, зокрема адміністративно-правових відносин. Констатовано, що трансформація в процесі переходу суспільства до нової якості в умовах воєнного часу потребує бути більш рішучими не тільки у військово-політичній сфері, але й у сфері національної безпеки загалом. Нечіткі, неоднозначні адміністративно-правові засади діяльності органів публічного управління в такий період історії зовсім недоречні.

АДМІНІСТРАТИВНА ПРОЦЕДУРА НАБУТТЯ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОСОБИ, ЗНИКЛОЇ БЕЗВІСТИ ЗА ОСОБЛИВИХ ОБСТАВИН

Олена Володимирівна Сорокач — 2025-10-27

У статті проаналізовано особливості адміністративного провадження щодо набуття правового статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин: особа зникла безвісти у зв’язку зі збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру. Досліджено порядок подання заяви про розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин. Констатовано, що законодавчо закріплений перелік осіб, які можуть подавати заяву про розшук особи (родичі такої особи, представники військового формування, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, громадські об’єднання та інші) не є вичерпним, що дозволяє будь-якій особі (при цьому це можуть бути як фізичні, так і юридичні особи) ініціювати адміністративне провадження щодо цієї категорії адміністративних справ.Наголошено, що адміністративна процедура набуття правового статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, передбачає сукупність послідовних дій, які ініціюються заявником, здійснюються Національною поліцією України та іншими суб’єктами владних повноважень. Серед проблемних моментів під час такої процедури слід виокремити недотримання послідовності дій заявника в адміністративному провадженні (спочатку має бути звернення до поліції, а потім відбувається внесення відомостей до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин), а також порядок перевірки фактів, що свідчать про зникнення безвісти саме у зв’язку зі збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру. Щодо останнього фактору доцільним є врегулювання відповідного порядку на рівні окремого підзаконного нормативно-правового акта, в якому було б визначено повноваження кожного із суб’єктів перевірки, форми та строки їхньої взаємодії, підстави відмови у визнанні фактів, що свідчать про зникнення безвісти за особливих обставин.