Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ (серія юридична)

ПРАВА ЛЮДИНИ: ВТРУЧАННЯ У СФЕРУ ПРИВАТНОГО ЖИТТЯ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Віталій Орестович Кучер — 2024-04-02

Дотримання права на приватність осіб під час воєнного стану є складною проблемою, оскільки військова агресія російської федерації потребує від держави здійснювати непопулярні заходи, які обмежують окремі права громадян для забезпечення безпеки та ефективності оборонних дій. Однак це не означає, що право на приватність повинно повністю ігноруватися. Втручання у сферу приватного життя особи без її згоди можливе лише тоді, коли це відбувається відповідно до вимог законодавства України та міжнародних правових норм; тільки в такому обсязі, в якому обмежувальні заходи будуть розмірними до переслідуваної мети відповідно до принципу пропорційності. Відомості про фізичну особу (персональні дані) є чутливою інформацією, а особливо в умовах воєнного стану. В Україні більшу увагу потрібно приділити інформаційній безпеці та системі захисту персональних даних, приведення її у відповідність до стандартів Європейського Союзу. Для забезпечення інформаційної, а як наслідок ˗ національної безпеки України, потрібно забезпечити захист важливих елементів персональних даних осіб шляхом створення міжгалузевої багатофункціональної інформаційної інфраструктури держави. Потребує вдосконалення рівень координації діяльності державних органів щодо виявлення, оцінки і прогнозування загроз інформаційній безпеці, запобігання таким загрозам та забезпечення ліквідації їх наслідків, здійснення міжнародного співробітництва з цих питань; вдосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення інформаційної безпеки, зокрема захисту інформаційних ресурсів, протидії комп’ютерній злочинності, захисту персональних даних, а також правоохоронної діяльності в інформаційній сфері. Як наслідок, необхідно удосконалювати форми організації, взаємодії, координації діяльності органів державної влади у напрямку забезпечення процесу управління загрозами та небезпеками в умовах воєнного стану.

СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ПРАЦІВНИКІВ ПОЛІЦІЇ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСОБИСТОЇ БЕЗПЕКИ ПІД ЧАС ІДЕНТИФІКАЦІЇ ВИБУХОНЕБЕЗПЕЧНИХ ПРЕДМЕТІВ

Юрій Романович Йосипів — 2024-04-02

У статті звернено увагу на питаннях системного підходу до якості підготовки поліцейських з метою запобігання випадків загибелі та травматизму серед працівників Національної поліції, які виконують службові завдання у районах звільнених від окупації збройних підрозділів Росії чи прифронтових територіях. Також, звернено увагу на актуальні питання якості професійної підготовки працівників поліції які виконують службові обов’язки на територіях областей, що не межують із прифронтовими зонами проте зіштовхуються із необхідністю ідентифікації вибухонебезпечних предметів. Подібні ситуації виникають при реагуванні на правопорушення пов’язані із нелегальним обігом зброї. Запропоновано бачення основних методологічних підходів до належної корекції професійних компетенцій поліцейських. Запропоновано тематичні напрями програми професійної підготовки поліцейських з метою забезпечення особистої безпеки службової діяльності за рахунок якісної ідентифікації вибухонебезпечних предметів, що можуть зустрічатись як на деокупованих територіях в результаті ведення бойових дій так і під час реагування на злочини пов’язані із замахами за допомогою вибухонебезпечних предметів на життя і здоров’я особи, а також нелегального обігу вибухових речовин та пристроїв.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИРІШЕННЯ КОНФЛІКТІВ У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПАТРУЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ

Роман Миколайович Андрусишин — 2024-04-02

Суперечки та різного роду конфлікти у нашому суспільстві виступають як не дивно суспільним розвитком, супроводжуючи життя людей як невід’ємний його фактор. Конфлікт у роботі патрульної поліції можна вивчати або розглядати як зіткнення інтересів сторін, як мінімум однією з яких виступають працівники патрульної поліції. Можна наголосити, що у діяльності поліції або окремо у підрозділі можливі як внутрішньо-особистісні, міжособистісні конфлікти, конфлікти між особистістю і групою. Ну це можна назвати вертикальні (у відносинах субординації) або горизонтальні (поза відносин влади-підпорядкування) конфлікти, конфлікти всередині підрозділу поліції, між працівником поліцейського підрозділу і іншими особами (громадянином, установою), між працівниками поліцейського підрозділу. Визначено, що знати інформацію можливих причин виникнення, механізму розвитку і засобів попередження або ліквідації конфліктів дозволить визначити найбільш оптимальну лінію поведінки на шляху досягнення наміченої цілі в боротьбі з правопорушеннями. Виникнення якихось суперечок або конфліктів – одна із моментів або обставин, одна з невід’ємних характеристик службової діяльності працівника патрульної поліції. Поліцейський патрульної поліції може стати безпосереднім учасником суперечки чи конфлікту, при затриманні правопорушника або долаючи опір правопорушника, а також при вирішенні конфлікту чи суперечки між громадянами з метою його вирішення, протидія та попередження правопорушення тощо. Безпосередньо конфлікт або суперечка може виникнути в самому підрозділі поліції (між керівником i підлеглим, між працівниками різних служб). Проблема конфлікту в правоохоронній діяльності надзвичайно складна і багатоаспектна, тому ми розглянемо лише специфіку та особливості конфліктів, суб’єктом яких стає працівник при виконанні службових обов’язків. Обставина виникнення конфлікту з громадянами пояснюється лише тим, що з виконанням своїх професійних завдань на патрульного поліцейського покладаються різні обов’язки як адміністративно-правового, так і оперативно-розшукового характеру. Патрульна поліція є державною структурою, що має захищати громадян від злочинних та інших посягань, тому патрульні нерідко змушені застосовувати методи, які прямо або опосередковано обмежують передбачені законом права інших осіб. Всі ці моменти можуть призвести до загострення суперечки або конфлікту.

СТАНДАРТИ ДОКАЗУВАННЯ В ПРАВООХОРОННІЙ ДІЯЛЬНОСТІ КРАЇН АНГЛОСАКСОНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ

Інна Беспалько — 2024-04-02

Комплексна проблематика багатогранного поняття «правоохоронна діяльність» викликає актуальну потребу у проведенні спеціального теоретикоправового дослідження, включаючи його порівняльно-правову складову. З огляду на потреби сьогодення, в Україні гостро актуальним є питання саме комплексного, системного дослідження проблеми правоохоронної діяльності. На сучасному етапі розвитку державності та юридичної науки перед правоохоронною діяльністю постають нові складні виклики і завдання, що потребують комплексного, системного вивчення і ефективного вирішення. Визначальними при цьому є роль людини, а не держави, концепція природного права, потреби людини, суспільства і держав. Найсуттєвіші завдання, що характерні для більшості правоохоронних органів і спрямовані на захист прав і свобод людини і громадянина, зумовлюють виокремлення цього фундаментального принципу, який варто покласти в основу розкриття сутності і змісту завдань правоохоронної діяльності. Правоохоронна (охоронна) діяльність держави реалізує охоронну функцію права. Відповідні положення відображені у тексті Конституції і законів України, інших європейських держав. Система правоохоронних органів становить органічну складову частину суспільства, продукт його діяльності, відтворення менталітету і рівня цивілізаційного розвитку. Запозичення позитивного досвіду організації і функціонування системи цих органів однієї держави в інших здатне запобігти помилкам, прорахункам і негативним явищам, що особливо актуально для України на шляху розбудови демократії. А уніфікація стандартів правоохоронної діяльності також сприятиме підвищенню її ефективності, співпраці правоохоронних органів тощо. Сьогодні відбувається процес конвергенції різних кримінальних процесуальних систем світу. І в цьому плані досить цікавою є саме англосаксонська система кримінального процесу, яка має відмінні від вітчизняної характерні особливості, що заслуговують на увагу. Ними, зокрема, є те, що джерелами кримінального процесуального права є судовий прецедент, нормативно-правові акти та правова доктрина. Особливістю цієї системи є й те, що вона заснована на змагальності та справедливості, у ній беруть початок такі явища кримінального процесу, як угода про визнання вини, суд присяжних, концепція відновного правосуддя, дискреційність повноважень осіб, які здійснюють кримінальне провадження тощо. Ще однією характерною особливістю кримінального процесу англо-американської системи є також і специфіка здійснення доказової кримінальної процесуальної діяльності. Зокрема, поняття стандартів доказування є досить новим для кримінального процесу України. Джерелом його запозичення є саме кримінальна процесуальна діяльність правоохоронних органів англо-саксонської праової сім’ї. Тому вважаємо за важливе та необхідне розглянути особливості реалізації даного інституту в країнах, які входять до цієї системи права. Це надасть можливість підвищети якість та ефективність використання стандартів доказування у правоохоронній діяльності України. Розвиток іноземномовних комунікативних умінь співробітників правоохоронних органів передбачає необхідність знання іноземної мови, що забезпечить доступ до джерел інформації іноземною мовою, що є суттєвим як в дослідницькій діяльності так і практичній. Зростання важливості вивчення іноземної мови пояснюється стрімким входженням нашої держави в загальноєвропейський простір та впровадженням інтеграційних реформ, що в свою чергу потребує значних змін в підходах до викладання іноземної мови. Матеріали статті представляють як теоретичну, так і практичну цінність. Вони можуть бути використані для подальшого наукового дослідження особливостей вітчизняного кримінального процесуального доказування, а також для належного розуміння та здійснення його правозастосовної кримінальної процесуальної діяльності.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТАКТИЧНИХ ОПЕРАЦІЙ У ДОСУДОВОМУ РОЗСЛІДУВАННІ КРИМІНАЛЬНО- ПРОТИПРАВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗЛОЧИННИХ СПІЛЬНОТ

Володимир Сергійович Бондар — 2024-04-02

У статті розглядаються особливості інформаційного забезпечення тактичних операцій у досудовому розслідуванні кримінально-протиправної діяльності злочинних спільнот. Виокремлено сукупність методологічних принципів створення автоматизованих інформаційних систем: а) єдність керівництва процесами формування, ведення та використання інформаційних ресурсів на основі єдиного міжвідомчого нормативно-правового акту загальнонаціонального значення; б) охоплення інформаційним ресурсом усіх сфер та галузей діяльності (інформація про трафік та контент, що міститься у відкритих базах даних та ресурсах); в) раціональне використання фактичних даних та відомостей у виявленні, розкритті та розслідуванні кримінальних правопорушень на основі цілісної системи знань про властивості об’єктів реєстрації; г) інтеграція обліків у єдине інформаційне поле, а полів – у єдиний інформаційний ресурс органів правопорядку державного та міждержавного значення для створення можливості проведення наскрізного пошуку; ґ) організація зв’язків різнорідної інформації з можливістю переходу з одного об’єктового простору в інший з можливістю отримання так званого «досьє» на об’єкт реєстрації; д) інтеграція інформаційних систем органів правопорядку та автоматизованих інформаційних систем, які забезпечують завершальний етап ідентифікації об’єкта за запитуваною інформацією. Обґрунтовано, що вирішення задач з аналізу та використання криміналістично значущої інформації під час досудового розслідування злочинів, учинених злочинними спільнотами передбачає: а) збирання та систематизацію інформацію про обставини вчинення конкретного діяння або їх серії одними й тими ж особами; б) використання вихідної інформації в сукупності з узагальненими відомостями, поданими в криміналістичній характеристиці розслідуваного виду кримінального правопорушення; в) ситуаційну оцінку результатів кожної проведеної слідчої (розшукової) дії, негласної слідчої (розшукової) дії, тактичної операції, оперативно-розшукової діяльності; г) вивчення відомостей про проведену або здійснювану протидію розслідуванню, яка має на меті ускладнити або зробити неможливим досудове розслідування в цілому або вирішення окремих криміналістичних завдань зокрема.

ДО ПИТАННЯ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ЗАХОДІВ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ У СФЕРІ ЕКОНОМІКИ

Сергій Іванович Бугера — 2024-04-02

У статті розглянуто проблеми формування системи заходів запобігання та протидії злочинності у сфері економіки та розроблені відповідні практичні рекомендації. Встановлено, що кримінологічні підходи щодо формування системи заходів запобігання та протидії злочинності у сфері економіки потребують удосконалення зважаючи на активний процес цифровізації, що відбувається у більшості сфер життєдіяльності суспільства. Також для реалізації положень Стратегії національної безпеки України «Безпека людини – безпека країни» необхідним є формування дієвої системи заходів запобігання та протидії економічній злочинності, яка забезпечить: сталий розвиток національної економіки та її інтеграцію в європейський економічний простір; захист особи, суспільства та держави від правопорушень, зокрема корупційних; створить умови для забезпечення відновлення порушених прав та відшкодування заподіяної шкоди. Наголошено, що запобігання злочинності у сфері економіки, як і злочинності загалом – це винятково складна багаторівнева та різнопрофільна суспільна діяльність, яка має здійснюватися через системне застосування запобіжних заходів різного змісту та характеру, що мають єдине спрямування щодо перешкоджання дії детермінантів цього виду злочинності та її проявів, передусім причин і умов останніх. Також відповідно до Концепції розвитку цифрових компетентностей із збільшенням темпів розвитку цифрових технологій, впровадженням інноваційних рішень у всіх сферах суспільного життя виникає необхідність у підвищенні якості підготовки працівників для створення можливості модернізації економіки країни відповідно до сучасних вимог. Доведено, що при формуванні системи заходів запобігання та протидії злочинності у сфері економіки важливим є врахування загальних процесів цифровізації, і зокрема, доцільним є розроблення методичних рекомендацій щодо використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій для підвищення рівня запобіжної діяльності відповідних суб’єктів запобігання злочинності (в т. ч. в частині підвищення професійного рівня працівників), розширення можливостей комунікації з громадськістю з вказаних проблем, впровадження практичного міжнародного досвіду.

ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ЗДІЙСНЕННЯ ПОВЕРХНЕВОЇ ПЕРЕВІРКИ ОСІБ, РЕЧЕЙ, ТОВАРІВ (ВАНТАЖІВ) І ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ ОСОБОВИМ СКЛАДОМ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Роман Миколайович Ляшук — 2024-04-02

Мета дослідницької роботи полягає у тому, щоб вивчити та розкрити зміст правових підстав здійснення поверхневої перевірки осіб, речей, товарів (вантажів) і транспортних засобів особовим складом Державної прикордонної служби України. Дана проблема є малодослідженою. За допомогою загальних та спеціальних методів наукового пізнання авторами досліджено закони України, чинні підзаконні нормативно-правові акти та наукові джерела що врегульовують підстави здійснення поверхневої перевірки осіб, речей і транспортних засобів. У роботі з'ясовано зміст та особливості правового забезпечення підстав здійснення поверхневої перевірки осіб, речей і транспортних засобів Встановлено, що право прикордонників на здійснення поверхневої перевірки осіб, речей, товарів (вантажів) і транспортних засобів виникає у випадках: порушення (спроби порушення) особою прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, або створення загроз національній безпеці України; перебування особи без відповідного дозволу в межах прикордонної смуги; наявності підстав вважати, що в транспортному засобі перебуває правопорушник, особа, яка незаконно утримується, речі заборонені чи обмежені в обігу, або які становлять загрозу здоров’ю чи життю людей; якщо предмет або транспортний засіб знаходяться в місці, де могло бути вчинено правопорушення чи можуть бути знаряддям вчинення правопорушення. Автори приходить до висновку, що випадки здійснення поверхневої перевірки осіб, речей, товарів (вантажів) і транспортних засобів особовим складом Державної прикордонної служби України що визначені у законах України призначені для попередження, припинення правопорушень, злочинів та забезпечення притягнення винних до юридичної відповідальності. Ці правові норми є бланкетними. З метою з’ясування змісту правових підстав здійснення поверхневої перевірки осіб, речей, товарів (вантажів) і транспортних засобів варто звернутись до низки законів та підзаконних нормативно-правових актів України та врахувати специфіку правоохоронної і службово-бойової діяльності Державної прикордонної служби України.

«РОЗПОВСЮДЖЕННЯ» ЯК НАСКРІЗНЕ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ПОНЯТТЯ

Вячеслав Олександрович Навроцький — 2024-04-02

Аналізується зміст та обсяг поняття «розповсюдження», яке неодноразово використовується в Кримінальному кодексі (КК) України для вказівки на суспільно-небезпечне діяння та мету посягання щодо різних складів кримінальних правопорушень. Показано, що зазначене поняття використовується в низці нормативно-правових актів України. Констатовано, що в Конституції України не йдеться про аналізоване правове поняття, а натомість використовується поняття «поширення». Розглянуто семантичне значення даного правового поняття. Проаналізовано стан дослідження даного правового поняття у доктрині кримінального права. Доведено, що в судовій практиці Верховного Суду не міститься роз’яснення даного правового поняття. Інколи в рішеннях Конституційного Суду України розглядається співвідношення даного правового поняття із суміжними. Доводиться, що поняття, позначене терміном «розповсюдження», має однакове значення у всіх статтях КК України, тобто, це поняття є наскрізним для кримінального права України. Виділені та охарактеризовані ознаки цього поняття. Продемонстровано значення наскрізних правових понять у кримінальному законодавстві України. Підтримано позицію авторів проекту нового Кримінального кодексу України щодо відмови від правового поняття «розповсюдження». Сформульовано дефініцію розглядуваного правового поняття на основі його істотних ознак, які можна вивести з галузевого законодавства, юридичної літератури і семантичного значення. Показане співвідношення понять «розповсюдження» та суміжних з ним понять «поширення», «демонстрація», «збут». Констатовано, що на практиці часто мають місце труднощі пов’язані зі встановленням змістового навантаження даного правового поняття. Обгрунтовано, що поняття «демонстрація» не охоплюється поняттям «розповсюдження». Доведено, що відсутня необхідність вести мову про збут одночасно із розповсюдженням в статтях Кримінального кодексу України. Розглядуване правове поняття має однаковий зміст щодо усіх випадків застосування в статтях Кримінального кодексу України.

ФОРМУВАННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ: ДОСЛІДЖЕННЯ НЕГАТИВНИХ ТЕНДЕНЦІЙ

Євген Олександрович Письменський — 2024-04-02

У статті визначаються основні негативні тенденції формування кримінально-правової політики України в умовах воєнного стану (за час після початку повномасштабного вторгнення російських військ на територію України), здійснюється їх науковий розгляд. Таким чином робиться спроба на основі наявних доктринальних здобутків виявити «слабкі місця» у правотворчій діяльності, що полягала у спробі вдосконалити КК України з початком другої фази російсько-української війни (після 24 лютого 2022 р.) та в її умовах. З використанням методів наукового пізнання, які застосовувалися у їх поєднанні (порівняння, абстрагування, індукція, аналіз та синтез, системний) установлено, що в умовах впливу факторів воєнного характеру формування кримінально-правої політики в Україні відбувалося на рівні, який не задовольняє потреби держави в ефективній протидії злочинності, включаючи її нові прояви в контексті війни високої інтенсивності. Висловлена гіпотеза, що негативі тенденції в цій сфері за період після початку другої фази російсько-української війни привалюють над позитивними. За підсумками проведеного дослідження визначено такі головні негативні тенденції, які характеризують формування кримінально-правової політики України в умовах воєнного стану: 1) кримінально-правовий популізм (у всіх його типових проявах); 2) низька якість кримінального законодавства (недосконалий закон, що породжує неефективне його застосування); 3) кримінально-правові прогалини, які не усунуті та помилки, що не виправлені (назрілі проблеми тривалий час лишаються не розв’язаними попри очевидну та нагальну потребу їх вирішити). Виснувано, що наявність цих тенденцій характеризує правотворчий процес як такий, що ускладнює (інколи унеможливлює) протидію кримінальним правопорушенням, зокрема зумовленим або пов’язаним з війною, а отже, практика нормотворення потребує трансформації. Фахове обговорення та експертне схвалення мають бути обов’язковою передумовою розгляду тих чи інших змін КК України в парламенті.

СУСПІЛЬНА НЕБЕЗПЕКА ПРИЙНЯТТЯ ПРОПОЗИЦІЇ, ОБІЦЯНКИ АБО ОДЕРЖАННЯ НЕПРАВОМІРНОЇ ВИГОДИ СЛУЖБОВОЮ ОСОБОЮ

Олег Анатолійович Пушкар — 2024-04-02

Статтю присвячено дослідженню суспільної небезпеки прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою. Автором аргументовано думку про те, що криміналізація правопорушення, передбаченого статтею 368 Кримінального кодексу України, безпосередньо пов’язана з суттєвим підвищенням суспільної небезпеки цього корупційного правопорушення. Охарактеризовано суспільну небезпеку прийняття пропозиції, обіцянки та одержання неправомірної вигоди службовою особою як невід’ємної складової об’єктивної сторони цього корупційного правопорушення. Окреслено зміст та визначено конкретно визначені прояви суспільної небезпеки корупційних правопорушень у цілому та кримінального правопорушення, передбаченого статтею 368 Кримінального кодексу України, зокрема. Обґрунтовано, що одним із проявів суспільної небезпеки прийняття пропозиції, обіцянки та одержання неправомірної вигоди службовою особою є нівелювання демократичних засад рівноправності та соціальної справедливості, а також підрив основ суспільної довіри до держави. Доведено, що визначення суспільної небезпеки відповідного виду корупційного правопорушення, як і будь-якого кримінального правопорушення, має практичне значення. Обґрунтовано, що таке рівень суспільної небезпеки впливає на обрання конкретного виду покарання для особи, яка вчинила відповідне правопорушення. Аргументовано, що на рівень суспільної небезпеки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 368 Кримінального кодексу України, справляє вплив особа правопорушника, обставини вчиненого правопорушення. Автором проведено огляд окремих прикладів із судової практики в справах, які стосувалися притягнення до кримінальної відповідальності за прийняття пропозиції, обіцянки та одержання неправомірної вигоди службовою особою. На підставі проведеного огляду, зроблено висновок про окремі практичні аспекти суспільної небезпеки корупційного правопорушення, передбаченого статтею 368 Кримінального кодексу України.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИНАМ, ПОВ’ЯЗАНИМ З ТОРГІВЛЕЮ ЛЮДЬМИ, В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Василь Васильович Рішко — 2024-04-02

У статті розглянуто особливості протидії злочинам, пов’язаним з торгівлею людьми, в умовах воєнного стану. Для досягнення зазначеної мети використано діалектичний, статистичний, системно-структурний та формально-логічний методи. Підкреслено, що у ході російсько-української війни з’явилась нова група ризику – вимушені переселенці або внутрішньо переміщені особи із зони бойових дій. З початку вторгнення рф в Україну підрозділи міграційної поліції налагодили співпрацю з європейськими партнерами, зокрема Департаментом міграційної поліції під егідою Європолу спільно з правоохоронними органами країн Євросоюзу створено міжнародну інформаційну платформу в режимі 24/7. У рамках співпраці з європейськими поліцейськими проведені операції щодо протидії торгівлі дітьми, жебракуванню, сексуальній та трудовій експлуатації. У Нідерландах проведено день спільних дій EMPACT, який націлений на злочинні мережі, що використовують веб-сайти та платформи соціальних мереж для вербування жертв з метою сексуальної експлуатації. Зазначається, що спільні зусилля правоохоронних органів у моніторингу платформ, які можуть пропонувати сексуальні послуги, вербування та переховування чи транспортування жертв, сприяють боротьбі зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми. Підкреслено, що важливе значення у підготовці працівників оперативних підрозділів Національної поліції до протидії злочинам, пов’язаним з торгівлею людьми, та іншим злочинам загальнокримінальної спрямованості набуває питання розвитку компетентностей працівників поліції для ефективного забезпечення їх професійної діяльності в умовах воєнного стану та післявоєнної відбудови економіки України. Набуття цих компетентностей можливе лише за умови отримання здобувачами вищої освіти знань, умінь та навичок під час навчального процесу у закладах вищої освіти та закріплення їх під час практики і стажування в практичних підрозділах Національної поліції.

ВИРІШЕННЯ ТЕОРЕТИКО-ПРАКТИЧНИХ АСПЕКТІВ, ЯКІ ПЕРЕШКОДЖАЮТЬ ДОСУДОВОМУ РОЗСЛІДУВАННЮ КРИМІНАЛЬНИХ ПРОСТУПКІВ

Андрій Михайлович Чорний — 2024-04-02

Дане дослідження розкриває теоретико-практичні аспекти, які перешкоджають досудовому розслідуванню кримінальних проступків. Метою статті є висвітлення та вирішення основних законодавчих колізії, прогалини та недоліків інституту кримінальних проступків та дізнання. У статті представлено результати дослідження інституту кримінальних проступків та дізнання, на основі яких здійснено аналітичний та критичний аналіз усіх недоліків, прогалини та колізії діючого законодавства. Надано комплексні та обґрунтовані висновки, пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України, зокрема внесення законодавчих змін і доповнень до чинного Кримінального процесуального кодексу (КПК) України. Наголошено на відсутності у Конституції України такої юридичної категорії, як «кримінальний проступок». Запропоновано уникати у штатних розписах працівників поліції таких посад як «інспектор відділу дізнання», «інспектор сектору дізнання», «дільничний офіцер дізнання» тощо. Обґрунтовано необхідність прийняття проекту Закону «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України в частині удосконалення здійснення досудового розслідування та судового провадження щодо кримінальних проступків» № 6481 від 28.12.2021р. яким пропонується відповідні статті (частини статей) КПК після слова «слідчий» доповнити словом «дізнавач». Акцентовано увагу на відсутність у чинному законодавстві механізму стягнення із засудженого процесуальних витрат на реєстрацію та проведення, слідчих (розшукових) дій, залучення оперативних підрозділів, у тому числі витрати на розшук підозрюваного який переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду під час кримінального провадження. Проведене дослідження дає змогу дійти висновків, що висвітлення основних законодавчих колізії, прогалини та недоліків інституту кримінальних проступків та дізнання, є першим кроком до розроблення пропозицій та рекомендацій, що сприятимуть їх вирішенню.

ЗАХИСТ ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ: ОКРЕМІ ПИТАННЯ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ

Ростислав Андрійович Бориславський — 2024-04-02

Ефективна реалізація норм цивільного права в соціально орієнтованій ринковій економіці ґрунтується на ретельному врахуванні та захисті різноманітних індивідуальних і суспільних інтересів, що вимагає правової бази, яка адекватно врегульовує конфлікти та можливу конкуренцію. Дане дослідження має на меті оцінити роль категорії «інтерес» як самостійного об’єкта охорони та захисту в контексті Цивільного кодексу України, дослідивши її наслідки для осіб та організацій, які звертаються до суду за відновленням своїх порушених прав. Дослідження використовує всебічний правовий аналіз, вивчаючи відповідні закони, судові рішення та наукову літературу для з’ясування концептуальних засад та практичного застосування категорії «інтерес» у судочинстві. Даним дослідженням встановлено, що визнання категорії «інтерес» у Цивільному кодексі України є суттєвим кроком до надання особам та організаціям засобів захисту не лише своїх суб’єктивних прав, а й своїх ширших громадянських інтересів. У дослідженні проаналізовано багатоаспектність соціальних інтересів, що підлягають правовому регулюванню, наголошено на необхідності їх належного визначення та захисту. Крім того, дослідження синтезувало уявлення про гармонійну інтеграцію правових механізмів із інтересами суспільства, підкреслюючи ключову роль права як соціального регулятора та організатора суспільного життя. Дане дослідження має практичне значення для громадян та організацій в Україні, які, усвідомлюючи порушення своїх громадянських інтересів, тепер можуть звертатися до суду не лише за суб’єктивні права, а й задля захисту ширших інтересів. Крім того, професіонали в галузі права, політики та вчені в галузі цивільного права можуть отримати вигоду з розуміння, наданого в навігації в мінливому ландшафті цивільних інтересів та їх захисту в рамках соціально орієнтованої ринкової економіки.

ДО ПИТАННЯ ПОСВІДЧЕННЯ ФІЗИЧНИМИ ОСОБАМИ ДОВІРЕНОСТЕЙ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ В УКРАЇНІ

Марія Степанівна Долинська — 2024-04-02

Дослідження присвячено актуальним проблемам нотаріального та цивільного законодавства України. Метою дослідження є аналіз правового регулювання інституту посвідчення довіреностей у незалежній Україні протягом 1991–2023 років, в тому числі тих, що прирівнюються до нотаріально посвідчених в умовах воєнного стану в Україні. Схарактеризовано розвиток законодавчого регулювання посвідчення органами нотаріату та квазінотаріату від імені фізичних осіб довіреностей, в тому числі прирівняних до нотаріально посвідчених, в Україні протягом 1991–2023 років. Інститут довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, органами квазінотаріату на українських теренах бере свій початок з другої світової війни та набув нового розвитку у 2022 році у зв’язку розв’язаною росією війною проти України. Здійснено аналіз нотаріальних та квазінотаріальних органів, уповноважених на посвідчення довіреностей, зокрема, осіб, уповноважених на посвідчення довіреностей, які прирівнюються до нотаріально посвідчених. Автор виокремлює чотири основні етапи розвитку правового регулювання щодо посвідчення довіреностей в незалежній Україні. Перший етап складає 1991–1993 роки; другий етап охоплює 2004-2008 роки, третій етап включає 2009–2021 роки, четвертий етап розпочався з березня 2022 року та триває до теперішнього часу. Характеризуючи історичний досвід щодо компетенції посадових, службових осіб, які вчиняють дії, які прирівняні до нотаріально посвідчених, автор пропонує зберегти надані їм повноваження постановою Кабінету Міністрів України № 164 від 28 лютого 2022 року щодо посвідчення прирівняних до нотаріальних довіреностей також у післявоєнний час. Надання права укладати довіреності за спрощеною процедурою під час воєнного стану в Україні є одним із важливих способів захисту прав та законних інтересів захисників та захисниць нашої держави. Електронним доказом посвідчення довіреності, що прирівнюється до нотаріально посвідченої, є її реєстрація в Єдиному реєстрі довіреностей.

ВІДПОВІДАЛЬНЕ БАТЬКІВСТВО: ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Альона Олександрівна Дутко — 2024-04-02

У статті на підставі аналізу чинного сімейного законодавства розглядаються правові аспекти відповідального батьківства – явища, яке означає, що батьки та інші учасники сімейних правовідносин відповідально підходять до того, щоб виконувати свої обов'язки щодо виховання дитини. Зазначено, що виховання дітей є основним моральним і правовим обов'язком батьків та інших учасників сімейних правовідносин – опікунів, піклувальників, фактичного вихователя, патронатного вихователя, прийомних батьків. Метою статті є виокремлення функцій відповідального батьківства, які закрплені в нормах сімейного права – комунікативної, економічної, охоронної, нормативної, духовної. Ці функції реалізуються з метою правильного визначення потреб дитини, спрямування прав та обов'язків батьків на задоволення найкращих інтересів дитини. Робиться висновок, що відповідальне батьківство – це збалансованість різних сторін виховання та виконання певних обов'язків, наслідками невиконання яких є позбавлення батьківських прав або застосування санкцій до батьків-платників аліментів. А це є важливою умовою формування відповідального батьківства в державі, про що зазначає автор у статті. Проаналізовано відповідну судову практику. Автор наголошує, що в Україні поступово формуються та розвиваються засади відповідального батьківства, приймаються необхідні законодавчі акти, позитивно змінюється судова практика. Сформульовано висновок, що відповідальне батьківство – це явище, яке має правовий вимір та полягає у відповідальному ставленні до виховання дітей не лише батьками, але й іншими учасниками сімейних правовідносин, які мають обов'язки щодо виховання дитини, шляхом виконання зазначених функцій.

ІНТЕРЕС ЯК СКЛАДОВА ПАРАДИГМИ СТАНОВИЩА ПРОКУРОРА В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Оксана Олександрівна Грабовська — 2024-04-02

З часу набуття Україною незалежності, цивільне процесуальне законодавство постійно трансформується. Остання редакція Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), яка була прийнята у 2017 році, також періодично доповнюється новими положеннями на потребу сьогодення. Змін зазнали усі без виключення інститути, серед яких – інститут правосуб’єктності. Змінено не лише традиційні назви груп суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин, а й здійснено їх поділ у новий спосіб, шляхом виведення представників зі складу учасників справи (осіб, які беруть участь у справі), доповнено відповідні групи новими учасниками, відкориговано права та обов’язки, умови їх реалізації тощо. На такі перетворення в частині правової регламентації правосуб’єктності вплинув, насамперед, характер інтересу певного учасника судового процесу. Серед усіх учасників судового процесу в цивільному судочинстві специфічне становище завжди посідали і посідають до сьогодні органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, які покликані виражати волю держави в цивільній процесуальній сфері. До таких органів законодавцем віднесено чимало суб’єктів, для кожного з яких закон передбачає відповідні форми участі в цивільному судочинстві, що пов’язано із виконуваними функціями в сфері захисту цивільних прав, свобод чи інтересів. У складі таких органів й прокуратура. Аналіз судової практики свідчить про активну роль прокуратури в цивільному судочинстві, особливо у справах, які мають специфічне суспільне, державне значення. Проте, прокурорська активність не завжди сприймається такою, що відповідає ідеології змагальності цивільного судочинства. Подекуди, прокуратура безпідставно перебирає на себе функції органів державної влади, органів місцевого самоврядування в контексті звернення до суду із позовами, невиправдано втручається в хід цивільного судочинства тощо. Тому наявні проблеми теоретичного та практичного характеру, пов’язані із цивільним процесуальним становищем прокурора, об’єктивно потребують наукового аналізу, висновків та пропозицій, спрямованих на оптимізацію захисту цивільних прав, свобод та інтересів за участю прокурора. У запропонованому дослідженні розкривається зміст однієї з фундаментальних складових становища органів прокуратури в цивільному судочинстві – інтересу. Звертається увага на відсутність наукових досліджень в даному напрямі, тоді як від характеру інтересу залежить не лише регламентація правосуб’єктності цивільним процесуальним законодавством, а й специфіка прокурорського представництва та способи його реалізації. Демонструється певна невідповідність положень статті 1311 Конституції України положенням частини 2 статті 2, статті 23 Закону Закону України «Про прокуратуру», та статей 56, 57 ЦПК України, положенням підзаконних актів, а, звідси, й підстави наявних у цивільній процесуальній доктрині поглядів чи висновків про характер інтересу прокурора в цивільному судочинстві.

ШАХРАЙСТВО З ВИКОРИСТАННЯМ ЕЛЕКТРОННО- ОБЧИСЛЮВАЛЬНОЇ ТЕХНІКИ: АНАЛІЗ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ

Руслан Абдішекурович Усманов — 2024-04-02

Проведений аналіз свідчить про відсутність сталої судової практики щодо кримінально-правової кваліфікації шахрайства, вчинюваного шляхом незаконних операцій з використанням комп’ютерної техніки. Близькі за обставинами вчинення випадки отримують різну кримінально-правову оцінку. Це стосується головним чином шахрайства під час продажу товарів або послуг з використанням комп’ютерних мереж, несанкціонованих транзакцій з використанням платіжних карток або їх реквізитів. При цьому, кримінально-правове реагування на випадки шахрайства, вчиненого з використанням комп’ютерної техніки, є значно ліберальнішим ніж реагування на шахрайство в цілому та реагування на кримінальні правопорушення проти власності. Означена особливість потребує окремої уваги в контексті тенденції істотного збільшення кількості кримінальних проваджень, облікованих за ознаками шахрайства, після початку повномасштабної збройної агресії рф проти України.

ПУБЛІЧНІ ЕЛЕКТРОННІ РЕЄСТРИ У СИСТЕМІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Віталіна Станіславівна Боровікова — 2024-04-02

У статті на підставі комплексного аналізу чинного українського законодавства розглянуто публічні електронні реєстри у системі правого регулювання. Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері формування та використання публічних електронних реєстрів. Предмет дослідження – сукупність нормативно-правових актів, що регулюють публічні електронні реєстри, теоретичні наукові джерела та правозастосовна практика з досліджуваної проблематики. Визначено роль публічних електронних реєстрів. Аналізуються положення Закону України «Про публічні електронні реєстри» і інших нормативних актів у сфері, що досліджується. Публічні електронні реєстри розглядаються з позиції цивільного, адміністративного та інформаційного права. Зазначено роль інформаційного права в системі законодавства, що регулює відносини цифровізації, як чинника, що сприяє систематизації цього законодавства. З огляду на універсальність використання публічних електронних реєстрів і застосування в усіх основних сферах суспільного життя, охарактеризовано методи правового регулювання публічних електронних реєстрів – імперативний та диспозитивний. Сукупність взаємозалежних правових норм, регулюючих самостійну сферу однорідних суспільних відносин, що складаються з приводу формування та використання публічних електронних реєстрів, утворює правовий інститут публічних електронних реєстрів. Правові норми зазначеного комплексного інституту інформаційного права інтегрують норми різних галузей права та спрямовані на ефективне правове регулювання комплексних інформаційних відносин, що виникають у сфері діяльності органів публічної влади. Подальші дослідження повинні бути спрямовані на вивчення впливу цифровізації реєстрів.

ВИЗНАЧЕННЯ РОЗМІРУ КОМПЕНСАЦІЇ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ ШЛЯХОМ ПРОВЕДЕННЯ СУДОВО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

Рома Іллінічна Сибірна — 2024-04-02

У роботі досліджено законодавчі та теоретичні підходи до розуміння поняття моральної шкоди, проаналізовано процесуальний порядок доказування заподіяння особі моральної шкоди та визначення розміру її компенсації. Вивчалась судова практика та нормативно правові акти, які регулюють порядок компенсації моральної шкоди, сучасні методики визначення розміру заподіяної шкоди, а також місце судової експертиза у цьому процесі. Досліджено проблемні питання правового регулювання порядку компенсації моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням. У цьому контексті слід наголосити, на тому, що інститут компенсації моральної шкоди розглядається як один із можливих способів відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, однак, дотепер в Україні немає спеціального закону, який визначав би поняття моральної шкоди в контексті кримінального та кримінально-процесуального права, а також встановлював чіткий правовий механізм компенсації немайнової шкоди та порядку визначення її розміру. Слід зазначити, що як у законодавстві, так і в науці досі немає єдиного підходу щодо визначення поняття моральної шкоди. Деякі науковці пояснюють це тим, що достатньо важко дати універсальне визначення поняття моральної шкоди, без урахування її міжгалузевого характеру. З огляду на це, практичне застосування законодавства щодо відшкодування моральної шкоди, викликає численні труднощі у зв’язку відсутністю єдиного підходу у визначенні її поняття. Окрім цього, слід наголосити на недосконалості законодавчого механізму грошової оцінки компенсації моральної шкоди, оскільки у більшості випадків вона здійснюється судом, опираючись на особисте внутрішнє переконання. У процесі європейської інтеграції нашої держави така законодавча невизначеність породжує низку труднощів у правозастосовній діяльності, що у свою чергу змушує громадян звертатися до міжнародних судових органів для захисту своїх прав. Прийняття відповідних законодавчих актів сприятиме забезпеченню гарантованих Конституцією України прав на судовий захист та, зокрема, на компенсацію моральної шкоди.

ОСНОВНІ ІСТОРИЧНІ МЕТОДИКИ ІНТЕРПРИТАЦІЇ ПРАВА: ІУДЕЙСЬКА ТА РИМСЬКА ШКОЛИ

Вікторія Сергіївна Кобко-Одарій — 2024-04-02

Стаття присвячена дослідженню основних історичних методик тлумачення права. Зокрема, увага приділяється іудейській та римській історичним школам. Ця тема є досить актуальною в наш час, оскільки це питання є недостатньо розробленим у вітчизняній науці. Існує велика кількість робіт, в яких досліджуються сучасні методи тлумачення права, але дуже мало уваги приділяється вивченню історичних витоків тлумачення права. Вивчення цієї теми дозволить глибше дослідити феномен історичних способів тлумачення, проаналізувати причини їх виникнення та розвитку, а також збагатить юридичну науку новими ідеями та теоріями. Автором встановлено, що найбільший вплив на сучасну інтерпретацію права мала іудейська та римська думки. Тлумачення права в цих соціальних спільнотах було значною мірою зумовлене і пов'язане з сакральним началом, яке виробило власні методи тлумачення. Автор виведено припущення, що ці школи тлумачення права не є тотожними, вони стоять окремо і мають свої специфічні відмінності. Для більш детального аналізу порушених питань нами також наведено низку реальних прикладів та обставин із тогочасних джерел права, які слугують доказовою базою для кожного типу вищезазначених методик. На основі отриманих даних з'ясовано, що іудейське тлумачення права має більш теологічний характер і ґрунтується на релігійних текстах. А римське тлумачення права спочатку мало сакральний характер, але дуже швидко відійшло від своїх витоків і почало розвиватися іншим шляхом, а саме, віддаючи перевагу законам і тлумаченням видатних юристів того часу. Автор доходить висновку, що в сукупності вищезазначені історичні школи тлумачення права заклали підвалини власне тлумачення права і багато тисячоліть тому сформували методи тлумачення права, які й досі успішно застосовуються як в теорії, так і на практиці.

РОЛЬ МІЛІТАРІ ФІТНЕСУ ДЛЯ СТРІЛЕЦЬКОЇ ПІДГОТОВКИ ПРАВООХОРОНЦІВ

Катерина Олександрівна Крушельницька — 2024-04-02

У статті розглядаються результати дослідження щодо ролі спеціальних підготовчих вправ з елементами мілітарі фітнесу в підготовчій частині практичного заняття навчальної дисципліни «вогнева підготовка». Автором розроблено методику виконання підготовчих базових вправ спрямованих на вироблення навичок необхідних для виконання практичних вправ правоохоронцями. Перелік фізичних якостей, які досліджувалися та їх розвиток описано в статті. Основою дослідження стало спостереження за здобувачами освіти, які виконують нормативи та вправи зі стрільби відповідно до Курсу стрільб для поліцейських. Метою є розробка, теоретичне обґрунтування та експериментальна перевірка майстерності майбутніх правоохоронців виконання нормативів, швидкісних вправ зі збереженням якості влучень. Результати дослідження свідчать, що особи студентського віку, які добре здали вступні іспити з фізичної підготовки, а також регулярно займаються фітнесом або іншими активними видами спорту, більш адаптовані до навантажень та мають рівень виконання практичних вправ не нижче, ніж добре. Відомо, що хороша стрілецька підготовка вимагає від правоохоронця не лише фізичних показників, але й стан нервової системи та психіки в цілому. Проведено дослідження здобувачів освіти під час проведення занять в межах вивчення навчальної дисципліни «вогнева підготовка» за період навчання першого семестру навчального року. Проведено спостереження експериментальної групи за допомогою анкетування, опитування, аналізу результатів виконання нормативів та стрілецької майстерності здобувачів освіти віком від 18 до 20 років.

ЮРИДИКО-ТЕХНІЧНІ АСПЕКТИ АДАПТАЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ДО ЗАКОНОДАВСТВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Віра Іванівна Риндюк — 2024-04-02

Дослідження присвячено юридико-технічним питанням адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Акцентується увага на тому, що адаптація законодавства України до законодавства ЄС в рамках Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та впровадження acquis ЄС у національне законодавство в рамках переговорного процесу з Україною як державою-кандидатом щодо вступу до ЄС – це два окремі самостійні процеси, хоча і тісно пов'язані між собою. Ці процеси ґрунтуються на різних правових засадах, мають різні завдання та специфічні юридико-технічні методи та процедури їх реалізації. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС відповідно до Угоди про асоціацію передбачає поступове наближення національного законодавства до відповідних частин acquis ЄС, тобто гармонізацію національного законодавства з acquis ЄС. Переговорний процес з державою-кандидатом щодо вступу до ЄС – це фактично питання адаптації національного законодавства до acquis ЄС. Суть переговорного процесу полягає в тому, що держава-кандидат має досягти домовленості з державами-членами ЄС щодо конкретних питань транспозиції acquis ЄС у національне законодавство, що і є її умовами вступу до ЄС. Відповідно Методології розширення 2020 року переговорний процес організовано за 6 кластерами acquis ЄС, кожен із яких має певну кількість розділів для переговорів. Зроблено висновок, що розроблення та прийняття проектів нормативно-правових актів, що наближують національне законодавство до acquis ЄС, в межах нормотворчого процесу органів державної влади характеризується певною юридико-технічною специфікою. Це дає підстави виокремити адаптацію законодавства, як процес цілеспрямованого приведення національного законодавства у відповідність з правом ЄС, в окрему самостійну функцію нормотворчої діяльності. Відповідно, адаптації законодавства України до acquis ЄС як функція нормотворчості реалізується за допомогою спеціальних техніко-юридичних процедур та має свою нормопроектну техніку адаптації законодавства. Зокрема, проекти нормативно-правових актів, що наближують національне законодавство до acquis ЄС, повинні розроблятися згідно з основними стандартами верховенства права, що передбачає визначеність (прозорість), передбачуваність, виконанність (застосовність), пропорційність, узгодженість та послідовність законодавства.

МОВНО-КОМУНІКАТИВНІ ОРІЄНТИРИ В ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ ПРАВНИКІВ І ПРАВООХОРОНЦІВ

Ірина Юріївна Сковронська — 2024-04-02

Проблема ефективної розмовної комунікації особливо актуальна в правовій та правоохоронній сферах. Юрист у сучасному суспільстві – спеціаліст, навчений професійно вирішувати соціальні конфлікти з позиції права. Ідея права і справедливості, а також міра дозволеного знаходять свій прояв в юридичній практиці лише в словесних формах. Наприклад, захисник або прокурор досягають власної професійної мети в ході активної розмовної комунікації, завдяки якій виграють або програють справу. Те ж стосується і правоохоронців: комунікація в правоохоронній сфері вимагає високого рівня мовно-комунікативних навичок від працівників. В обвинувальній і захисній промовах має бути моральне підтвердження та мотив, розгляд і оцінка доказів, а сама промова повинна бути образною і хвилюючою, прямою і достатньо лаконічною. Це, без сумніву, потребує майстерності, тому що в судах вирішуються долі людей. Ось чому саме розмовне спілкування є головним інструментом юридичної діяльності. Соціальна ситуація міняється, і попит на професіоналізм, комунікативну компетентність спеціалістів росте як в політичному, так і в соціально-економічному плані. Розвиток нової системи взаємовідносин між державами, організаціями і громадянами потребує більш широкого використання різноманітних способів розмовної діяльності, і питання про комунікативну підготовку юристів набуває ще більшої актуальності. Навчання юристів професійних комунікативних навичок є особливо необхідним в період формування правової системи нового типу, коли інтенсивне збільшення об’ємів правотворчості і правозастосування призвело до деформації словесного виразу права, до великої кількості юридичних помилок і непорозумінь, до суб’єктивної і довільної оцінки сенсу правових норм. Професійна діяльність юриста, крім високих спеціальних кваліфікуючих ознак, умінь, вимагає наявності розвинутих комунікативних навичок. На сьогодні не викликає сумніву те, що розвинуті комунікативні якості необхідні всім, хто має справу з людьми, хто покликаний впливати на них, на їх свідомість і поведінку. Проблема комунікативної компетенції сучасного юриста видається досить важливою, перш за все з практичної точки зору, оскільки саме розмовна комунікація зумовлює успіх діяльності правника будь-якої спеціалізації. У процесі розмовного спілкування недостатньо тільки знати мову, слід дотримуватися певних правил, принципів ведення бесіди, діалогу, полілогу тощо. Правник чи правоохоронець, виконуючи професійні обов’язки, змушений щось обговорювати, консультувати, вести перемови, ставити запитання і відповідати на них. Це потребує наявності відповідних знань, напрацювання необхідних навичок розмовної комунікації. Від того, наскільки вміло правник, правоохоронець здійснюють власну розмовну діяльність, залежить успіх їх роботи у професійній сфері, перспективи кар’єрного росту, можливість виконувати складні комунікативні завдання.

ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ ВИМІР ТА СУЧАСНИЙ РОЗВИТОК ОСВІТНЬОГО ЖІНОЧОГО РУХУ В У КРАЇНІ

Степан Іванович Церковник — 2024-04-02

Жіночий рух та освіта в Україні мають вирішальне значення для забезпечення гендерної рівності та розвитку суспільства. Стаття присвячена аналізу історичного, правового аспекту та сучасному розвитку жіночого руху в Україні. Історичний аспект розглядає роль жіночого руху у формуванні жіночої ідентичності та боротьбі за рівність. Від початку ХХ століття жінки активно виступали за свої права, включаючи доступ до освіти та можливість професійного розвитку. Зроблено огляд ключових подій та особистостей, які вплинули на розвиток жіночого руху в Україні. Правовий аспект аналізує законодавство, що визначає права та можливості жінок у сфері освіти. Розглядаються конституційні норми, закони та міжнародні конвенції, спрямовані на забезпечення гендерної рівності у системі освіти та протидію дискримінації. Аналізуються досягнення та проблеми, пов'язані з правовим захистом жінок у сфері освіти. Сучасний розвиток жіночого руху та освіти в Україні розглядається через призму сучасних ініціатив та проектів, спрямованих на підтримку жінок у сфері освіти, їх лідерського потенціалу та розширення можливостей. Аналізуються сучасні виклики, з якими стикаються жінки, такі як гендерні стереотипи, нерівність у платі за працю та обмежені можливості професійного зростання. Підкреслюється важливість сприяння активної участі жінок у прийнятті рішень у сфері освіти та формуванні політик, спрямованих на забезпечення гендерної рівності. Ключовою метою статті є розкриття історичного, правового та сучасного аспектів жіночого руху та освіти в Україні. Аналізуючи минуле, ми розуміємо складності та досягнення, які дали поштовх до розвитку жіночого руху. Вивчаючи правовий контекст, ми розглядаємо законодавчі засади та виклики, що впливають на рівність у сфері освіти. Підкреслюючи сучасний розвиток, ми акцентуємо увагу на ініціативах та проектах, спрямованих на підтримку жінок у сфері освіти та розвитку їх лідерського потенціалу.

АКТУАЛЬНЕ НАУКОВО-ПРАКТИЧНЕ ВИДАННЯ З ПИТАНЬ КВАЛІФІКАЦІЇ ТА ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ КОЛАБОРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Ірина Василівна Гловюк — 2024-04-02

Рецензія підготовлена на практичний посібник «Розслідування колабораційної діяльності», авто- рами якого є доктор юридичних наук, професор Є. О. Письменський, кандидат юридичних наук, доцент С. В. Головкін, кандидат юридичних наук, доцент А. В. Коваленко та кандидат юридичних наук, професор В. В. Коваленко. Практичний посібник присвячений розгляду ключових питань, які виникають під час досу- дового розслідування колабораційної діяльності (ст. 111-1 Кримінального кодексу України).