Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ (серія юридична)

ЕВОЛЮЦІЯ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНСТИТУТУ СТРАХУВАННЯ ПРИВАТНОЇ НОТАРІАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

2024-10-21T15:32:53+03:00

Дослідження присвячено актуальним проблемам нотаріального, нотаріально-процесуального та цивільного законодавства України. Метою статті є аналіз розвитку законодавчого регулювання інституту страхування приватної нотаріальної діяльності в сучасній Україні. Актуальність теми дослідження безпосередньо пов’язана із впровадженням в Україні головних засад латинського типу нотаріату, що полягає запровадженні нового нотаріального інституту – приватного нотаріату. Це в свою чергу спонукало до зародження правових засад інституту страхування приватних нотаріусів. Автором розглядаються питання законодавчого регулювання страхування відповідальності приватних нотаріусів в Україні. Дослідження проводилося за загальнонаукових та спеціальних методів. Важливу роль у науковій розвідці відіграли порівняльно-правовий та історико-правовий методи, а також аксіологічний метод. У статті окреслено питання зародження заставної відповідальності приватних нотаріусів на Заході України. Автор стверджує, що відправною точкою у становленні законодавчого регулювання на Заході України у ХІХ столітті під юрисдикцією Австро-Угорської імперії, слід вважати Закон 1871 року, яким затверджено Нотаріальний порядок. Наступним актом щодо становлення страхування нотаріусів на заході України стало розпорядження Президента Речі Посполитої «Право про нотаріат», 1933 року. Відносно теми дослідження здійснено аналіз нотаріального законодавства, а також законодавства у сфері страхування упродовж 1993–2023 років, праць науковців у сфері нотаріального процесу. У результаті дослідження автор схиляється до виокремлення чотирьох основних етапів розвитку законодавчого регулювання страхової відповідальності приватних нотаріусів в сучасній Україні. Перший етап охоплює 1994–2007 роки; другий складає – 2008–2012 роки, третій етап складає – 2013–2020 роки, четвертий етап розпочався у 2021 році та триває до теперішнього часу.

ПРАВОВІ АСПЕКТИ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ ЗА ВИКОРИСТАННЯМ КОШТІВ ПУБЛІЧНИХ ФОНДІВ ТА МІЖНАРОДНОЇ ДОПОМОГИ: ДОСВІД УКРАЇНИ

2024-10-21T15:35:44+03:00

У статті розкриті окремі аспекти поняття «фінансовий контроль за використанням публічних фондів» та шляхи його вдосконалення. Автори звертають увагу на те, що у здійсненні фінансового контролю за використанням публічних коштів, у тому числі щодо використання отриманих грантів та позик від міжнародних партнерів України, задіяна система органів, наділених відповідною компетенцією, серед яких особливе місце займають Рахункова палата та Державна аудиторська служба. В статті визначено повноваження Рахункової палати у сфері контролю над використанням публічних фондів, а саме заходи державного зовнішнього фінансового контролю (аудиту). Звертається увага на те, що Рахункова палата проводить у тому числі і аудит використання міжнародної допомоги. Так, надається приклад проведення Рахунковою палатою аудиту використання гранту (пряма бюджетну підтримку Уряду США та інших донорів у складі гранту № TF0B8350, яку спрямовано на забезпечення базових потреб населення). Звертається увага на недосконалість процедури контролю за використанням коштів міжнародної допомоги, неузгодженість контрольних дій окремих державних органів фінансового контролю, що може знизити довіру з боку іноземних інвесторів та вплинути на обсяги фінансування. Крім того, окреслено функції та мету створення іншого тимчасового органу парламентського контролю: Тимчасової спеціальної комісії з питань моніторингу отримання і використання міжнародної матеріально-технічної допомоги. Аналізуються контрольні функції Державної аудиторської служби України, яка у тому числі виконує функції Національного контактного пункту з організації взаємодії з Європейським управлінням з питань запобігання зловживанням та шахрайству. Акцентується, що наразі перспективним напрямком розвитку фінансового контролю є контроль під час використання в Україні фінансової допомоги, яка отримана від Європейського Союзу за для підвищення довіри до України з боку іноземних партнерів. Авторами пропонуються можливі шляхи удосконалення організації та функціонування інституту державного фінансового контролю.

СУДОВА ЕКСПЕРТИЗА ЗБРОЇ: ПОНЯТТЯ, СИСТЕМА, ЗАВДАННЯ, ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

2024-10-21T14:54:22+03:00

У статті здійснено комплексний аналіз правових, методичних та організаційних питань дослідження сучасних об’єктів судової експертизи зброї для обґрунтування шляхів підвищення розв’язання класифікаційних, діагностичних, ідентифікаційних та ситуаційних експертних завдань, а також визначення сучасних тенденцій судової експертизи зброї. Обґрунтовано необхідність перегляду об’єктів судової експертизи зброї. Надано оцінку перспективам розвитку експертної спеціальності 3.4 «Дослідження зброї з некінетичним принципом ураження». Зазначено, що завдання криміналістичного зброєзнавства тісно пов’язані з його предметом і системою. Їх можна класифікувати на головне завдання, що стоїть перед галуззю знань, а також загальні і конкретні завдання, серед яких можливе виокремлення поточних і актуальних. Головним завданням, що стоїть перед криміналістичним зброєзнавством є систематизація поняття та конструктивних ознак відповідних об’єктів задля визначення відповідних кримінально-правових заборон, розробка й вдосконалення відповідних державних стандартів, спеціальних технічних вимог, класифікацій, методик і технологій дослідження зброї та боєприпасів, а також слідів її застосування. Визначені перспективні напрями подальших наукових розвідок у сфері експертизи зброї.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ КРИМІНАЛІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНИХ ДІЯНЬ: КОНКУРЕНЦІЯ ПІДХОДІВ ДО ПРАВОРОЗУМІННЯ

2024-10-21T15:02:21+03:00

Стаття присвячена дослідженню проблем конкуренції підходів до праворозуміння в контексті визначення методологічних засад дослідження криміналізації суспільно небезпечних діянь. Зазначено, що сучасний дослідник може обрати для себе той чи інший підхід, спираючись на власне розуміння онтології права та природи його пізнання, проте важливо окреслити гносеологічну парадигму, яка покладається в основу конкретного проведеного дослідження, що, у свою чергу, дасть можливість критично оцінити його процес та результати. Причиною трансформацій гносеологічних підходів була суспільна динаміка, тобто розвиток феноменів матеріальної та нематеріальної культури, соціальний прогрес. Визначено, що есенціалізм і сьогодні дає ефективний інструментарій для дослідження права, оскільки ми розглядаємо його як певну нормативну систему (сукупність уявлень, переконань), що існує поза межами свідомості конкретного індивіду, а, отже, є в цьому сенсі об’єктивним явищем, що пізнається суб’єктом. Підкреслюється, що теорія криміналізації як система достовірних знань про відповідні феномени / явища правової реальності повинна бути сформована, виходячи з сукупності ідей та гіпотез, що слугують вирішенню низки визначених проблем. Рівень абстрактності матеріалу, який складатиме цю систему знань цілком відповідає властивостям теорії. Зроблено висновок про те, що соціально-натуралістична концепція є прикладом класичного праворозуміння, оскільки є певне явище (природне право), яке внаслідок пізнання відображується у свідомості законодавця. При визначенні криміналізації як предмету дослідження варто використовувати сутнісний критерій у вигляді злочинності / незлочинності конкретного діяння конкретної особи. Якщо внаслідок зміни підзаконного нормативно-правового акту за незмінності тексту кримінального закону певне діяння стає злочинним, це слід розглядати як криміналізацію і застосовувати до вивчення цього феномену відповідні методи.

ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗСЛІДУВАННЯ КІБЕРЗЛОЧИНІВ

2024-10-21T15:08:18+03:00

У сучасному світі, де інформаційні технології інтегровані у всі сфери життя, кіберзлочини стають усе більш поширеними та складними. Вони включають крадіжку особистих даних, фінансові махінації, зломи інформаційних систем, розповсюдження шкідливого програмного забезпечення та інші форми злочинної діяльності в кіберпросторі. Метою статті є висвітлення основних аспектів та викликів, пов'язаних із розслідуванням кіберзлочинів. У статті проведено аналіз останніх наукових публікацій українських та зарубіжних авторів, що досліджують різні аспекти кіберзлочинності, включаючи правові, технічні та організаційні аспекти. Класифіковано кіберзлочини за кількома основними категоріями, такими як крадіжка даних, фінансові махінації, хакерські атаки, поширення шкідливого програмного забезпечення та кібертероризм. Умовно, кримінальне правопорушення може бути віднесене до кіберзлочину, якщо воно вчиняється з використанням комп'ютерних систем або телекомунікаційних мереж. Основна частина статті присвячена методам розслідування кіберзлочинів, які включають кілька етапів: виявлення злочину, збір доказів, аналіз доказів, встановлення винуватців та притягнення до відповідальності. Виявлення злочину може бути досягнуто за допомогою моніторингу мережевого трафіку, аналізу логів та використання систем виявлення вторгнень. Збір доказів включає збирання цифрових слідів, таких як файли, електронна пошта, журнали подій, а аналіз доказів передбачає дослідження зібраних даних для виявлення ключової інформації. Встановлення винуватців є складним завданням, яке вимагає аналізу мережевих даних та співпраці з іншими правоохоронними органами. Притягнення до відповідальності вимагає ретельного документування всіх зібраних доказів та дотримання процедур, передбачених законодавством. Підкреслюється важливість дотримання міжнародних стандартів та використання сучасних технологій для ефективного розслідування кіберзлочинів. Це включає використання спеціалізованого програмного забезпечення для збору та аналізу цифрових доказів, навчання фахівців з цифрової криміналістики та співпрацю з іншими правоохоронними органами на міжнародному рівні. Завдяки цьому можна досягти більш ефективної протидії кіберзлочинності та забезпечення безпеки у кіберпросторі.

ПРО СПЕЦІАЛЬНОГО ПОТЕРПІЛОГО В КРИМІНАЛЬНОМУ КОДЕКСІ УКРАЇНИ

2024-10-21T15:10:43+03:00

Наведено визначення спеціального потерпілого, яке наявне в кримінальному процесуальному законодавстві і використовується зазвичай у кримінальному законодавстві. Обґрунтовано доцільність виділення у КК України поняття спеціального потерпілого. Показано, що інколи відповідне поняття зазначається у назві відповідної статті та роз’яснюється у її диспозиції. Продемонстровані випадки коли ознаки спеціального потерпілого роз’яснені у примітці до відповідної статті Особливої частини КК України. Наведені випадки коли зміст такої ознаки роз’яснюється безпосередньо Верховним Судом України. Обґрунтовано, що зміст даної ознаки складу злочину обов’язково має усвідомлюватися суб’єктом злочину для правильної кримінально-правової кваліфікації. Відсутність усвідомлення такої ознаки є підставою для іншої кримінально-правової оцінки суспільно небезпечного діяння. Зазначено, що інколи про спеціального потерпілого зазначається у відсильній диспозиції. Продемонстровані випадки коли роз’яснюється дана ознака в банкетних диспозиціях. Інколи при цьому наявні труднощі пов’язані із некоректною позицією законодавця втіленою в інших нормативно-правових актах. Продемонстровано, що трапляється в чинному кримінальному законі відсутність прямої вказівки на спеціального потерпілого в інших нормативно-правових актах. Зробити висновок про те, хто саме може бути такою особою можна на підставі системного аналізу відповідних правових норм Вказано, що неповнолітній чи малолітній вік спеціального потерпілого є одним із засобів диференціації. Обґрунтовано, що інколи особа має досягти певного мінімального віку для того, щоб бути визнаною спеціальним потерпілим, оскільки лише в такому разі може бути заподіяно шкоду основному безпосередньому об’єкту складу злочину. Наведено авторське визначення спеціального потерпілого у кримінальному праві.

ОБСТАВИНИ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ВСТАНОВЛЕННЮ ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА ЩОДО ОСІБ ПОХИЛОГО ВІКУ

2024-10-21T15:13:34+03:00

У статті досліджено домашнє насильство, як одну з найпоширеніших форм порушень прав людини. Від цього протиправного діяння можуть постраждати всі члени сім'ї, проте найбільш вразливими є ті, хто не може самостійно себе захистити: діти, люди похилого віку, особи з фізичними чи розумовими вадами. Окремої уваги потребують люди похилого віку, пенсіонери, інваліди та самотні особи, адже вони складають найбільш вразливу категорію суспільства. Незахищеність призводить не лише до порушення їх конституційних прав, а й до кримінально-протиправних діянь. З метою ефективного розслідування, необхідними є виявлення причин і умов, які сприяють домашньому насильству, а також прийняття конкретних заходів для захисту прав цих осіб. Метою статті є визначення обставин, що підлягають встановленню під час розслідування домашнього насильства, вчиненого щодо осіб похилого віку, які дозволяють сформувати доказову базу та в подальшому мають визначальне значення для обрання слідчим тактики та напрямів розслідування даного кримінального правопорушення. Для досягнення зазначеної мети використано загальнонаукові методи такі як: метод аналізу і синтезу, індукції і дедукції, аналогії. Також для опису правових явищ, обґрунтування законності поведінки суб´єктів правопорушення та групування моделей поведінки потерпілого та правопорушника – спеціально-юридичний метод. Використано методи системності та комплексності знань, єдності теорії і практики, методи порівняння та узагальнення. У дослідженні також здійснено аналіз психологічних характеристик особи похилого віку, що слугувало підґрунтям для визначення кола обставин, що підлягають доказуванню (мотив і мета) під час розслідування домашнього насильства щодо даної категорії осіб. Також нами було розкрито особистісні характеристики особи правопорушника. Крім цього, нами проаналізовано практику встановлення обставин кримінального правопорушення і визначено найбільш ефективні алгоритми дій для отримання криміналістичної інформації. Ця наукова робота має практичне значення, адже вона надає працівникам правоохоронних органів знання та інструменти, необхідні для розкриття та розслідування злочинів цієї категорії, особливо на ранніх етапах. Це, в свою чергу, сприяє вдосконаленню системи протидії злочинності в Україні.

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ПРИ НАДАННІ ДОЗВОЛУ НА ПРОВЕДЕННЯ КОНТРОЛЮ ЗА ВЧИНЕННЯМ ЗЛОЧИНУ

2024-10-21T15:17:04+03:00

Актуальність теми наукового дослідження визначається підвищеним запитом українського суспільства на дієве правосуддя, з тим, щоб кожен, хто в умовах війни вчиняє злочин, поніс за це справедливе покарання, що, в свою чергу, неможливо забезпечити без належного процесуального оформлення доказів, якими обґрунтовується винуватість правопорушника. Так, загальні, без чіткої регламентації формулювання щодо процесуального оформлення негласних слідчих (розшукових) дій (далі – НСРД), відсутність визначеної процедури надання дозволу, проведення та використання їх результатів, детермінують визнання отриманої інформації такою, що здобута внаслідок істотного порушення прав та свобод людини та являється в подальшому недопустимим доказом. Стаття присвячена практичним проблемним питанням, які виникають у прокурора при наданні дозволу на проведення одного із найбільш дієвих та розповсюджених видів негласних слідчих (розшукових) дій в умовах сьогодення, передбаченого статтею 271 КПК України, а саме контролю за вчиненням злочину. Проаналізовано судові рішення Верховного Суду щодо визнання доказів, отриманих в результаті проведення НСРД, такими, що не відповідають вимогам кримінального процесуального законодавства. Зокрема, дослідивши судову практику щодо визнання недопустимими доказів, які були здобуті під час досудового розслідування із істотним порушенням КПК України, отриманих під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а саме причини і передумови, які сприяли цьому, запропоновано закріпити в КПК України вичерпний перелік підстав, якими повинен керуватись прокурор при надані дозволу на проведення контролю за вчиненням злочину, зазначивши при цьому з яких офіційних джерел повинна отримуватись інформація щодо відсутності провокації на вчинення злочину; застосування спеціальних імітаційних засобів; відомості про особу (осіб), місце або річ, щодо яких проводитиметься негласна слідча (розшукова) дія; початок, тривалість і мету негласної слідчої (розшукової) дії; відомості про особу (осіб), яка буде проводити негласну слідчу (розшукову) дію. Також запропоновано альтернативний варіант отримання дозволу на проведення контролю за вчиненням злочину при взятті комплексу НСРД щодо однієї особи від слідчого судді.

ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ПРОТИДІЇ ШАХРАЙСТВУ, ВЧИНЕНОМУ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

2024-10-21T15:19:23+03:00

Стаття присвячена з’ясуванню поняття, сутності, ефективності протидії шахрайству, що вчиняється в умовах воєнного стану, в тому числі шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, як вказаному кримінальному правопорушенню зокрема. Проаналізовано стан наукових досліджень проблем протидії шахрайству, вчиненому в умовах воєнного стану, шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки. Обумовлено особливості «ключових» елементів протидії шахрайству, загалом та вчиненого в умовах воєнного стану шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки зокрема, проаналізовано стан дослідження теоретичних рівнів та ефективності протидії, які є суттєвими при оперативно-розшуковій протидії шахрайству та знання яких у практичній діяльності підрозділів Національної поліції України, надає змогу оперативним працівникам у найкоротший термін максимально ефективно здійснювати протидію окресленому виду кримінального правопорушення. Опрацьовано емпіричні дані відомчої звітності та отримано математичне підґрунтя в розрізі зареєстрованих (виявлених), розкритих та нерозкритих кримінальних правопорушень шахрайства. Здобутим практичним досвідом в протидії шахрайству, виокремлено причини значного залишку нерозкритих кримінальних правопорушень шахрайства загалом, ймовірних шляхів вирішення розкриття вказаного виду кримінального правопорушення, сформульовано приклад проходження «визначеного відрізку» в кримінальному провадженні (з урахуванням кримінальних проваджень минулих років та поточного періоду) від встановленого факту нерозкритого кримінального правопорушення до його розкриття. У досліджуваний період часу, зазначено найбільш ймовірні загальнодержавні події, які «сприяли» та «впливали» на динаміку вчинення та росту шахрайства як виду кримінального правопорушення. Зроблено висновок, що протидія вчинення шахрайства складається з «ключових» елементів теоретичних категорій, які слід більш детально розглядати в площині кожного ключового елемента окремо та сукупності цих елементів загалом, в поєднанні з використанням новітніх технологій для найбільш ефективній протидії проявів та ліквідації шахрайства.

ПРАВОВИЙ ВПЛИВ НА РОЗВИТОК МЕДИЧНИХ (КЛІНІЧНИХ) ДОСЛІДЖЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОГО РІВНЯ В УКРАЇНІ

2024-10-21T15:22:43+03:00

Мета написання цієї статті полягає у співставленні правової та медичної наук, через їх поєднання із подальшою систематизацією та використанням. Практичне використання імперативного карального методу у поєднанні із відшукуванням винних осіб на державному рівні втрачає популярність. З урахуванням вищеозначеного, висловлено гіпотезу відносно настання суспільно корисних результатів у значному розмірі, від врегулювання потенційних конфліктних ситуацій диспозитивним шляхом самостійного вирішення конфліктних ситуацій у медичний галузі сторонами «лікар-пацієнт». Матеріали статті налічують використання методологічного аналізу наявних даних [1]. Поєднуючи правову та медичну науки, застосовано метод кореляційного аналізу, із проведенням історичного спостереження правового стану медичної науки. Практичні статистичні спостереження прикладів клінічних досліджень проведено за допомогою емпіричого методу дослідження. На рівні Закону про кримінальну відповідальність, внесено пропозиції стосовно врахування можливості практичної реалізації покарання у вигляді позбавлення наявного права спеціального суб’єкта злочину займатись професійною медичною (лікарською) діяльністю [2]. Додатковим важелем розвитку клінічних досліджень слугують зміни економічного рівня державного значення [3]. Інноваційні технології, принагідно, можуть стати дієвим механізмом розробки та заповнення документації, проведення лабораторних аналізів та підготовки звітніх проектів у медичній діяльності [4]. Із розвитком динамічного практичного процесу запровадження штучного інтелекту у професійну діяльність становитиме новітній предмет правового дискурсу [5]. Означене стає за можливе за умови прийняття медичною етикою практичної реалізації діяльності та результативних показників штучного інтелекту [6].

МІСЦЕ МЕДИЧНОГО ПРАВА В СИСТЕМІ ПРАВА УКРАЇНИ: ЗАГАЛЬНИЙ АНАЛІЗ

2024-10-21T15:30:57+03:00

У науковій статті здійснено аналіз становлення та розвитку в Україні медичної галузі права. Встановлено, що сучасні виклики та новітні сфери суспільних відносин постійно вносять корективи до системи права та системи законодавства України в цілому, та медичного права зокрема. Досліджено передумови виникнення правовідносин в галузі медицини, а також концепцію медичного права як галузі права, як галузі законодавства, як науки та як навчальної дисципліни. Встановлено, що питання щодо місця медичного права в системі національного права носить дискусійний характер. В історичній ретроспективі медичне право в більшості розглядалося як підгалузь цивільного права, або права соціального забезпечення. Проаналізовано наукові теорії сучасних українських правників щодо місця медичного права в системі права України на сучасному етапі розвитку науки. В результаті чого, виокремлено три найбільш ймовірні тези щодо місця медичного права в системі права. Одні автори розглядають медичне право лише як галузь законодавства, інші вважають її підгалуззю певної базової галузі права, і нарешті треті – самостійною комплексною галуззю права. Здійснивши аналіз предмету та методу правового регулювання, принципи, зміст та структуру медичного права, а також особливості суспільних відносин в сфері медицини, обґрунтовано, що медичне право є самостійною комплексною галуззю права, яка має специфічний предмет правового регулювання, та виникла на межі профілюючих галузей права, і забезпечує врегулювання правових відносин з реалізації медичної діяльності.

ДЕЯКІ АСПЕКТИ КОМУНІКАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ ЗІ ЗМІ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ

2024-10-21T14:33:49+03:00

У статті розглянуто проблеми комунікації органів і підрозділів Національної поліції із засобами масової інформації щодо інформування громадськості про діяльність із забезпечення правопорядку; проаналізовано сформульовані на міжнародному рівні рекомендації для поліції щодо взаємодії із засобами масової інформації; визначено нові можливості та ризики, пов’язані з дотриманням професійних стандартів поведінки в умовах розвитку інформаційного суспільства та воєнного стану, у контексті чинного національного законодавства та відомчого нормативного регулювання. Схарактеризовано організаційну структуру та нормативно-правове забезпечення діяльності підрозділів Національної поліції щодо зв’язків з громадськістю та засобами масової інформації в історичному аспекті та в умовах інформатизації правоохоронних органів та транспарентності органів державної влади. Метою діяльності вказаних підрозділів є забезпечення виконання завдань Національної поліції, визначених законами України «Про Національну поліцію» та «Про медіа» щодо взаємодії із засобами масової інформації, населенням, інститутами громадянського суспільства, превенції правопорушень, інформування громадськості про заходи поліції щодо зміцнення правопорядку та формування позитивного іміджу поліції. Змістом взаємодії між органами Національної поліції України та громадськістю є чітка та характерна сукупність правових, статутних та інших правовідносин. Реалізація змісту зв’язків із засобами масової інформації у діяльності Національної поліції вимагає відповідних засобів, способів і форм прояву. На основі міжнародного досвіду та кращих практик країн Європейського Союзу запропоновано варіанти комунікації: інституційне використання соціальних мереж, прес-релізи, інтерв’ю тощо.

ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНИМ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ ФУНКЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

2024-10-21T14:37:47+03:00

Статтю присвячено аналізу поняття та особливостей функції організаційно-аналітичного забезпечення. Авторкою на основі аналізу наукових підходів, вироблених адміністративно-правовою наукою, пропонується власна позиція до розкриття змісту функції організаційно-аналітичного забезпечення. Здійснено аналіз відомчого законодавства щодо доцільності визначення значення функції організаційно-аналітичного забезпечення у системі правоохоронних органів. Проаналізовано особливості реалізації Державним бюро розслідувань функції організаційно-аналітичного забезпечення. Запропоновано закріпити у відомчих нормативно-правових актах Державного бюро розслідувань основні елементи організаційно-аналітичного забезпечення, зокрема: 1) створення правового забезпечення; 2) підбір, розстановку, підготовку, перепідготовку особового складу та створення необхідних умов для його праці; 3) придбання, підтримку в робочому стані та обновлення техніки; 4) формування достовірної та повної інформаційної бази, забезпечення її поповнення, зберігання та надання інформації по запитах і зверненнях; 5) забезпечення вибору та вірного використання методів аналізу, включаючи методи прогнозування оперативної обстановки; 6) належного оформлення і своєчасного надання результатів аналізу; 7) формування у керівників усіх рівнів оптимального використання результатів організаційно-аналітичної роботи. Авторкою констатовано, що під функцією організаційно-аналітичного забезпечення Державного бюро розслідувань слід розуміти врегульована правовими нормами функція, що спрямована на вдосконалення організації збирання, накопичення, зберігання, обробки і видання необхідних для прийняття управлінських рішень статистичних та інших відомостей, а також надання організаційної, методичної та практичної допомоги підрозділам Державного бюро розслідувань.

МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ТАКТИКО-СПЕЦІАЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ: ОКРЕМІ АСПЕКТИ

2024-10-21T14:40:00+03:00

Стаття присвячена аналізу міжнародних стандартів тактико-спеціальної підготовки, акцентуючи увагу на їхній еволюції, впливі історичних подій, специфічних аспектах, таких як екстремальне водіння та проблемах імплементації на національному рівні. У першій частині дослідження розглянуто історичний розвиток тактико-спеціальної підготовки від національних стандартів до сучасних міжнародних норм. Виявлено, як міжнародні організації, такі як НАТО та ЄС, вплинули на формування сучасних підходів, що включають адаптацію до нових загроз і технологій. Огляд історичних подій продемонстрував, як зміни в геополітичній ситуації і нові види загроз вплинули на еволюцію стандартів підготовки. Друга частина статті зосереджена на міжнародних документах та угодах, що встановлюють вимоги до підготовки військових і правоохоронних структур. Показано, як ці стандарти забезпечують сумісність і ефективність у міжнародних місіях, включаючи основні вимоги до фізичної і психологічної підготовки, стрільби, тактики міського бою та використання спеціальних засобів. Особливу увагу приділено екстремальному водінню як критично важливій складовій тактико-спеціальної підготовки. Визначено його значення для оперативного управління транспортними засобами в екстремальних умовах та порівняно міжнародні вимоги до підготовки в цій сфері. Аналіз проблем імплементації міжнародних стандартів на національному рівні показав численні юридичні (у сфері дотримання прав та свобод) та практичні виклики, такі як необхідність адаптації національного законодавства та перепідготовки персоналу. Обґрунтовано пропозиції щодо покращення імплементації, включаючи розробку комплексних планів адаптації та підвищення міжнародної співпраці. Завершується стаття перспективами подальших досліджень, які можуть зосередитися на вивченні специфічних аспектів імплементації, впливу нових технологій і механізмів міжнародної співпраці, що сприятимуть вдосконаленню тактико-спеціальної підготовки.

ФУНКЦІЯ КОНТРОЛЮ ТА НАГЛЯДУ АДМІНІСТРАТИВНО- ПРАВОВИХ ІНСТИТУТІВ ПІД ЧАС ПРОЦЕДУРИ БАНКРУТСТВА

2024-10-21T14:44:35+03:00

У науковій статті досліджується роль та функції контролюючих органів у процесі банкрутства підприємств в Україні, зокрема Пенсійної служби, Митної служби та Податкової служби. Основна мета статті полягає в аналізі та оцінці адміністративно-правового регулювання діяльності арбітражних керуючих і взаємодії між різними державними інститутами в контексті банкрутства. Аналізуються функції Пенсійної служби в процесі банкрутства, включаючи контроль за сплатою пенсійних внесків, моніторинг фінансового стану підприємств, участь у судових процедурах та забезпечення виплат пенсійних зобов'язань. Підкреслюється важливість цих функцій для захисту прав пенсіонерів і забезпечення фінансової стабільності пенсійної системи. Обговорюються функції Митної служби, зокрема контроль за митними платежами, переміщенням товарів та активів через митні кордони, участь у судових процедурах, а також перевірка дотримання митних режимів та преференцій. Визначено роль митної служби у запобіганні незаконному вивезенню майна і забезпеченні дотримання митних правил. Розглядається участь Податкової служби в процесах банкрутства, включаючи проведення податкових перевірок, контроль за податковими зобов'язаннями боржників і участь у судових процедурах. Підкреслюється, що податковий орган може здійснювати перевірки навіть після визнання боржника банкрутом, що підтверджується чинним законодавством та судовими висновками. Стаття демонструє, що ефективне адміністрування і контроль у сфері банкрутства є критично важливими для забезпечення стабільності економічної системи та захисту прав усіх учасників процесу. Інтеграція функцій Пенсійної служби, Митної служби та Податкової служби в процесах банкрутства є необхідною для досягнення комплексного підходу до управління фінансовими труднощами підприємств та захисту інтересів держави і суспільства.

КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД ПОЛІЦІЇ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ПОРЯДКУ В УМОВАХ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

2024-10-21T14:47:10+03:00

Поліцейська діяльність є складною та багатогранною галуззю, що вимагає від спеціалістів глибокого розуміння нормативно-правового середовища, аналітичних здібностей та ефективної взаємодії з громадськістю. Динамічні зміни в суспільстві, технологічний прогрес та нові виклики змушують поліцію постійно адаптуватися та розвивати ефективні заходи для забезпечення публічної безпеки та порядку. У даному контексті розглядаються питання цифрової трансформації та модернізації форм і методів контролю та нагляду у сфері забезпечення публічної безпеки та порядку, впровадження новітніх інформаційно-комунікаційних технологій та цифрових технологій найближчого майбутнього. Розглянуто основні форми та методи (загальні та спеціальні) контролю та нагляду, які мають перспективу застосування за допомогою використання інформаційно-комунікаційних технологій у розглянутій сфері. Наукове пізнання суті та змісту проблеми адміністративно-правового та інформаційно-правового забезпечення публічної безпеки та порядку дозволяє охарактеризувати об’єкт та предмет правового регулювання даної сукупності відносин, що становить теоретико-методологічну основу розробки адміністративно-правового забезпечення контролю та нагляду у даній сфері. Відзначено деякі позитивні умови та фактори, що впливають на впровадження сучасних інформаційних технологій при застосуванні форм та методів (загальних та спеціальних) контролю та нагляду. Концептуальне конструювання системи контролю та нагляду щодо діяльності органів Національної поліції забезпечення публічної безпеки та порядку представляє складність через багатоаспектність і передбачає розробку теоретико-методологічних питань, адміністративно-правового та інформаційно-правового механізму, основних напрямів, форм і методів реалізації інформаційно-комунікаційних технологій.

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОЗАСТОСОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНАМИ ТА ПІДРОЗДІЛАМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ

2024-10-21T14:49:40+03:00

У науковій статті, проаналізовано поняття та види форм реалізації правових норм, звернута додаткова увага на характеристиці застосування норм права – як особливої форми його реалізації. Особливість застосування норм права прослідковано через відповідні ознаки. Зокрема, така діяльність здійснюється виключно компетентними державними органами, посадовими особами або уповноваженими на це громадськими організаціями, має державно-владний характер, здійснюється від імені держави, тобто є одним із видів державної діяльності, і як наслідок є обов’язковим для адресатів, щодо яких виданий акт застосування норм права. Здійснено аналіз особливостей застосування норм права органами та підрозділами Національної поліції, як суб’єктів, що наділені державно-владними повноваженнями, адже входять до структури центральних органів виконавчої влади України. Встановлено, що саме державно-владна діяльність Національної поліції, зокрема розпорядча, передбачає можливість застосування правових норм. Однак, така діяльність є радше обов’язком відповідних органів та посадових осіб, адже, правозастосовна діяльність, на відміну від інших форм реалізації правових норм, є особливим процесом, що здійснюється за умови, коли інші форми реалізації правових норм не здатні якісно урегулювати правові відносини. І як результат, виникає необхідність втручання держави в особі компетентних органів та посадових осіб, в тому числі й поліції, через правоохоронне правозастосування здійснювати захист охоронюваних загальносуспільних, групових та індивідуальних інтересів від правопорушень, застосовувати заходи державного примусу та забезпечувати виконання примусових заходів тощо.