Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ (серія юридична)

ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЕЛЕКТРОННОГО СУДОЧИНСТВА В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ: СУЧАСНІ ВИКЛИКИ

2025-04-04T11:54:51+03:00

Анотація. У контексті доведення актуальності теми дослідження встановлено, що електронне судочинство сприяє зменшенню бюрократії, скороченню часу розгляду справ та підвищенню прозорості судових процесів. Нами доведено, що в контексті глобальної цифровізації розвиток електронного судочинства стає необхідним кроком для модернізації правової системи та забезпечення її відповідності сучасним вимогам. Структура проведення дослідження передбачала огляд літератури за темою, представлення мети й методів дослідження, висвітлення ключових результатів і формування власних висновків. Віддаючи належне науковому здобутку інших науковців, встановлено, що через посилення цифровізації питання характеристики теоретико-правових засад електронного судочинства в цивільному процесі України досі актуальне. Методологія дослідження передбачає застосування таких методів: індукції та дедукції, порівняння і систематизації, синтезу і аналізу, морфологічного аналізу, табличного й графічного, абстрактно-логічного. В результаті проведеного дослідження визначено ключові характеристики електронного судочинства в цивільному процесі. Доведено, що саме електронне судочинство відіграє ключову роль у цивільному процесі, забезпечуючи підвищену ефективність та доступність судових послуг. При цьому визначено, що із посиленням цифровізації посилюються й виклики. Виокремлено основні виклики для електронного судочинства у цивільному процесі. Критичною перешкодою залишається питання недостатнього рівня підготовки та навчання суддів та працівників судових установ для роботи з новітніми цифровими технологіями, що може призводити до низької ефективності використання електронних систем. Загалом встановлено, що поточний стан електронного судочинства нині характеризується значним прогресом та активним впровадженням у багатьох країнах світу. Подальших досліджень потребує аналіз міжнародних практик розвитку електронного судочинства в цивільному процесі.

ОКРЕМІ ПИТАННЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТАКТИЧНИХ ЗАСАД ПРОВЕДЕННЯ КОНТРОЛЬОВАНОЇ ПОСТАВКИ ЯК ФОРМИ КОНТРОЛЮ ЗА СКОЄННЯМ ЗЛОЧИНУ

2025-04-04T12:46:07+03:00

Анотація. Статтю присвячено дослідженню окремих питань вдосконалення організаційно-тактичних засад проведення контрольованої поставки як форми контролю за скоєнням злочину. Зазначається, що сучасні реалії практики актуалізують зміну підходів органів правопорядку до пошуку, збирання, аналізу та використання інформації, яка має потенційне доказове значення у кримінальному провадженні. Аналізуються різні підходи до оцінки організації й тактики проведення такої форми контролю за скоєнням злочину. Визначаються об’єкти, предмети, суб’єкти, завдання та інші елементи контрольованої поставки як негласної слідчої (розшукової) дії/оперативно-розшукового заходу. Акцентується увага на потенційних ризиках під час її проведення. Доведено необхідність ретельного планування такої негласної слідчої (розшукової) дії, що повинна охоплювати створення системи умов такого заходу зі збитковою надійністю, яка має забезпечити її успішне проведення навіть у нештатній ситуації з мінімальним ступенем ризику. На підставі результатів проведеного дослідження запропоновані рекомендації правового та організаційно-тактичного характеру, які сприятимуть підвищенню ефективності вирішення завдань під час проведення оперативно-розшукової діяльності. Зокрема, стверджується, що організація контрольованих поставок, як і будь-який складний, триваючий засіб оперативно-розшукової діяльності, включає у себе такі основні етапи: розвідувально-пошукові заходи з виявлення фактів незаконного транспортування наркотичних засобів; документування фактів незаконного транспортування наркотичних засобів, яке передбачає проведення всього комплексу заходів, пов’язаних з оглядом місця події, виявленням та фіксуванням слідів кримінально-протиправної діяльності фігурантів, оформленням документації процесуального значення; реалізацію заходів щодо забезпечення негласного контролю за переміщенням наркотичних засобів та осіб, які їх супроводжують, протягом усього маршруту з моменту виявлення до отримання адресатом; виявлення інших злочинів, у тому числі закінчених після виконання суб’єктами їх скоєння суб’єктивної сторони складу злочину; захоплення (затримання) отримувачів вантажу, предмета контрольованої поставки та викриття максимально повної кількості осіб, причетних до незаконних дій з предметом злочину.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

2025-04-04T12:49:58+03:00

Анотація. У статті досліджено особливості законодавчого регулювання кримінального провадження в умовах воєнного стану в Україні. Проаналізовано нормативні зміни, спрямовані на забезпечення безперервності кримінального судочинства під час збройного конфлікту, зокрема положення ст. 615 Кримінального процесуального кодексу України щодо розширення повноважень органів прокуратури, звуження судового контролю та автоматичного продовження запобіжних заходів. Визначено ключові правові ризики, що виникають у зв’язку з такими змінами, включаючи потенційні загрози для дотримання принципів змагальності сторін, незалежності судової влади та гарантій захисту прав людини. Особливу увагу приділено аналізу нововведень щодо процесуальних строків, порядку здійснення слідчих і негласних слідчих дій, застосування запобіжних заходів, а також механізмів передачі підозрюваних і обвинувачених для обміну як військовополонених. Окремо розглянуто можливість скасування запобіжних заходів для осіб, які добровільно вступають до лав Збройних сил України. Проаналізовано питання підсудності справ у воєнний час, особливості реалізації права на суд присяжних, а також використання доказів, отриманих в умовах воєнного стану. Окрему увагу приділено питанням пролонгації строків досудового розслідування, автоматичного продовження тримання під вартою без судового рішення та відтермінування процесуальних дій до завершення воєнного стану. Досліджено вплив нововведень на судовий розгляд справ, зокрема спрощення процедур допиту через відеоконференцію, зміну правил визначення територіальної підсудності та скасування обов’язкового суду присяжних у справах про довічне позбавлення волі. Обґрунтовано необхідність перегляду окремих положень кримінально-процесуального законодавства з метою збалансування державних інтересів і гарантій дотримання прав людини. Наголошено на важливості забезпечення незалежності судової влади та відповідності законодавчих змін міжнародним стандартам правосуддя.

ПОНЯТТЯ «ЗАВОЛОДІННЯ» ЗА КРИМІНАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ

2025-04-04T12:53:20+03:00

Анотація. У статті досліджено використання поняття «заволодіння» в Кримінальному кодексі України. Проаналізовано відповідність цього поняття загальним вимогам щодо термінології, насамперед єдності термінології. Встановлено, що використання цього поняття в КК України не порушує єдності термінології. Лексичне значення поняття «заволодіння» надає йому широкого обсягу. Звуження цього обсягу за рахунок вказівки у нормативних положеннях на той чи інший спосіб є цілком виправданим прийомом. Доведено, що використання поняття «заволодіння» може бути більш широким, зокрема у положеннях статей 146, 146-1, 149, 158-1, 158-3, 266, 278, 279, 341, 346, 444 Кримінального кодексу України. Встановлено, що використання цього поняття у тексті Кримінального кодексу України є несистемним, більше того, доведено, що законодавець при цьому допустив низку логічних помилок. Відповідно, для удосконалення положень законодавства пропонується уніфікувати використання цього поняття: якщо статтею Особливої частини Кримінального кодексу України мають охоплюватися усі можливі форми обернення речі на користь особи, виходячи з інших ознак складу кримінального правопорушення, то для опису діяння достатнім буде використання словосполучення «незаконне заволодіння»; у разі потреби передбачити відповідальність за заволодіння річчю конкретним способом, який має усталене лаконічне термінологічне позначення (крадіжка, викрадення, розбій, шахрайство тощо), то доцільним буде використання саме такого термінологічного позначення; при цьому, конструюючи нормативні положення про заволодіння «спеціальними» предметами на кшталт зброї, наркотичних засобів, можна застосовувати формулювання «розбій з метою заволодіння»; якщо ж потрібно передбачити відповідальність за заволодіння річчю одним чи кількома способами, які не мають усталеного лаконічного позначення (шляхом використання службового становища; шляхом вчинення правочинів; шляхом привласнення майна, що було ввірене особі чи перебувало в її віданні), доцільно користуватися конструкцією «(незаконне/протиправне) заволодіння… шляхом…».У межах дослідження також виявлено низку проблем, зокрема дискусійною видається думка з приводу того, що поняття «розтрата» речі охоплюється поняттям «заволодіння» річчю, а тому розтрату чужої речі слід передбачати в законі як окрему форму (вид) посягання.

КОНЦЕПЦІЯ ЗАСТОСУВАННЯ ГУМОРУ У КРИМІНАЛІСТИЦІ

2025-04-04T12:56:27+03:00

Анотація. Стаття присвячена аналізу концептуальних основ застосування гумору у криміналістиці, його функціонального значення та можливостей використання під час розслідування кримінальних правопорушень. Наводяться наукові підходи до основних функцій гумору. Зазначається про необхідність дослідження феномену гумору у криміналістичній науці як певної концепції. Аналізуються особливості застосування гумору з урахуванням психологічних характеристик особи, а саме видів темпераменту: сангвініка, холерика, меланхоліка, флегматика. Зауважується, що чітко виражений один тип темпераменту спостерігається зрідка. Здебільшого проявляються всі чотири типи, хоча перевагу мають ознаки одного – головного. З’ясування типу темпераменту значно полегшуватиме суб’єкту розслідування та адвокату застосовувати гумор, що надалі легко та ефективно дасть змогу встановити психологічний контакт з особою. Досліджується застосування гумору під час проведення окремих слідчих (розшукових) дій, а також під час профілактики кримінальних правопорушень. Зокрема, зазначається, що під час проведення слідчих (розшукових) дій виникають випадки спірних (суперечливих) позицій сторін (наприклад, слідчого з підозрюваним), що породжує конфліктну ситуацію, яка може проявлятися у вигляді відмови від давання показань та небажанні спілкуватися із суб’єктом розслідування. У таких ситуаціях слід застосовувати гумор, який може сприяти уникненню або певному послабленню конфліктних ситуацій, що можуть виникати під час проведення слідчих (розшукових) дій, а також розрядити напружену атмосферу, яка склалася. Наводяться відповідні тактичні рекомендації з ефективного застосування гумору під час допиту та обшуку (огляду). Зазначається про можливості використання гумору у правоохоронній комунікації з населенням, що буде сприяти формуванню довіри та відкритості до працівників правоохоронних органів, а також формуванню позитивного іміджу органів правопорядку. Робиться висновок про необхідність подальших наукових досліджень у цій сфері та розробки практичних рекомендацій щодо ефективного використання гумору в правоохоронній діяльності.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ГАРАНТІЇ ДИСТАНЦІЙНОГО ПОРЯДКУ ПРОВАДЖЕННЯ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ

2025-04-04T12:38:16+03:00

Анотація. У статті на підставі комплексного системного аналізу чинного законодавства України розглянуто процесуальні гарантії дистанційного порядку провадження в адміністративному судочинстві. Інтенсивність розвитку інформаційних технологій зумовила неминучість проникнення у правову сферу, зокрема у адміністративне судочинство. Об’єктом дослідження є сукупність суспільних відносин, що виникають під час реалізації дистанційного порядку провадження у адміністративній справі. Предметом – виступають процесуальні гарантії дистанційного порядку провадження в адміністративному судочинстві. Дефініція дистанційного порядку провадження в адміністративному судочинстві визначає порядок провадження у судовому розгляді, який за наявності до того підстав, забезпечує проведення процесуальних дій шляхом використання систем інформаційно-комунікаційних технологій. Зазначено, що дистанційний порядок провадження у адміністративному судочинстві не може повністю замінити традиційне провадження, а його застосування, обумовлене вимушеною необхідністю, повинно бути пов’язане не тільки зі створенням сприятливих умов для дистанційної взаємодії суду та учасників процесу, а також з належним забезпеченням прав, свобод і законних інтересів. Належна регламентація процесуальної діяльності вимагає закріплення в Кодексі адміністративного судочинства України підстав застосування дистанційного порядку провадження. Процесуальними гарантіями дистанційного порядку провадження в адміністративному судочинстві є складна багатоелементна система, яка включає: адміністративно-процесуальну форму, принципи адміністративного судочинства, окремі технічні аспекти застосування інформаційно-комунікаційних технологій, які врегулюванні нормами адміністративного та інформаційного права.

ДИСКРЕЦІЙНІ АКТИ ЯК ПРЕДМЕТ СУДОВОГО ОСПОРЮВАННЯ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ

2025-04-04T12:42:19+03:00

Анотація. Стаття присвячена важливій проблемі науки адміністративного та адміністративного процесуального права – оскарженню адміністративних актів, ухвалених у рамках адміністративної дискреції (розсуду). Аналізуються проблемні питання, які пов’язані з оскарженням дискреційного акта в адміністративному судочинстві, порушено проблеми визначення меж адміністративного розсуду. Особливе значення має те, що розсуд може відігравати як позитивну роль, так і негативну у його застосуванні. У зв’язку з цим активні дискусії з приводу правової природи та перспектив застосування розсуду у процесі правового регулювання мають не лише науково-теоретичне, а й практичне значення щодо подальшого вдосконалення законодавства. Розуміння меж адміністративного розсуду має велике значення для забезпечення правового захисту громадян та підтримання справедливості в адміністративних процедурах. Дослідження цієї теми дозволило встановити умови, що визначають межі дискреційних повноважень, проведення аналізу законодавства та судової практики регулювання процедури судового оскарження дискреційних актів. У Кодексі адміністративного судочинства України слід прописати критерії перевірки дискреційних актів. У судовому рішенні, у мотивувальній частині, має бути розписано, чому суддя вважає, що публічний орган вийшов за межі адміністративного розсуду, а не обмежувався формальною констатацією наявності порушення його меж. Запропоновано шляхи вдосконалення, які спрямовані на встановлення чітких критеріїв визначення меж адміністративного розсуду та покращення процедури судового оскарження дискреційних актів, внесено пропозицію про закріплення в законодавстві положення щодо встановлення меж адміністративного розсуду та формулювання у резолютивній частині суду про оскарження дискреційного акта для бар’єрів із реалізацією здійснення публічною адміністрацією дискреційних повноважень.

ЗЕМЕЛЬНІ СПОРИ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ ВИМІР

2025-04-04T12:30:09+03:00

Анотація. Дослідження присвячене актуальним проблемам українського земельного права. Розглядаються питання правового та законодавчого регулювання інституту вирішення земельних спорів. Метою статті є аналіз розвитку інституту земельних спорів у незалежній Україні як одного зі способів захисту земельних прав та інтересів. Актуальність теми дослідження безпосередньо пов’язана із розширенням земельних правовідносин у сучасній Україні. Авторкою прослідковано розвиток правового інституту земельних спорів на українських теренах протягом 1990–2024 років. Під час дослідження використовувалися загальнонаукові підходи та методи, а також спеціальні. Важливу роль у науковій розвідці відіграли порівняльно-правовий та історико-правовий методи, а також аксіологічно-правовий підхід та компаративний аналіз. Здійснено аналіз нормативно-правових та законодавчих актів, а також праць науковців та практиків щодо правового інституту вирішення земельних спорів. Автор стверджує, що початки правового регулювання земельних спорів спостерігаємо у «Руській Правді» – відомому джерелі Київської Русі. На думку науковця, Земельний кодекс України у редакції 1992 року більш детально регулював порядок вирішення земельних спорів, ніж Земельний кодекс України 2001 року. У результаті дослідження автор схиляється до виокремлення трьох основних етапів розвитку законодавчого регулювання вирішення земельних спорів у незалежній Україні. Перший етап охоплює 1990–2001 роки; другий – 2001–2020 роки, третій етап розпочався у 2022 році та триває дотепер. Однією з найбільш ефективних форм вирішення земельних спорів у сучасній Україні повинна виступати медіація, результатом якої є угода, що укладається в письмовій формі. Автор стверджує, що у майбутньому важлива роль у врегулюванні земельних спорів має належати нотаріусам-медіаторам.

ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА ЗЕМЛІ: НЕОБХІДНІСТЬ І ШАНСИ НА ВИЖИВАННЯ ЛЮДСТВА

2025-04-04T12:34:22+03:00

Анотація. Погіршення антропогенного навантаження спричинило виникнення теорії «золотого мільярда», яка акцентує увагу на нерівномірності доступу до ресурсів та можливостей. З подальшим поглибленням цих процесів зменшуються шанси людства на виживання та сталий розвиток, ставлячи під загрозу гармонійне співіснування на планеті. Ідея створення необхідного для всього людства правового акта, який би забезпечив виживання всього живого на планеті Земля, не є новою. Вона виникла ще в 90-ті роки минулого століття і стала результатом активного пошуку науковцями всього світу шляхів подолання екологічної кризи планетарного масштабу, спричиненої глобальною зміною безповоротних процесів у біосфері Землі, та негативних наслідків діяльності людини. Актуальність ідеї створення Екологічної Конституції Землі зростає з кожним роком і це насамперед пов’язано з поширенням активності процесів глобалізації, антропогенним та техногенним навантаженням, війнами, зміною клімату, погіршенням стану озонового шару Землі тощо. У червні 1992 року в Ріо-де-Жанейро відбулася Конференція ООН з довкілля і розвитку, яка отримала назву «Саміт Землі». Попри критику за недостатню конкретність і слабкість ухвалених угод, ця подія стала важливим кроком у приверненні уваги до гармонійного співіснування людини і природи. Значну роль у підвищенні глобальної екологічної свідомості відіграли зусилля науковців, громадських і релігійних діячів, а також політиків, серед яких виділяється внесок колишнього віце-президента США Альберта Гора. Альберт Гор зробив значний внесок у розуміння широкою громадськістю, політичною і бізнесовою елітою у своїй країні та всьому світі глобальної кризи довкілля та сприяв творчому пошуку ефективних шляхів її подолання. На жаль, ця ідея не знайшла підтримки в переконливості наукового обґрунтування відомих українських учених: Ю. Ю. Туниці, Ю. С. Шемшученка, Ф. Г. Бурчак, М. М. Костицького, С. А. Кравченко. Вперше ґрунтовно та методологічно ця ідея була висвітлена у статті «Екологічна Конституція Землі: сутність і концептуальні засади». Отже, стаття висвітлює актуальність створення Екологічної Конституції Землі як ключового міжнародного правового документа для збереження біосфери планети та забезпечення сталого розвитку людства. Автори аналізують сучасний стан екологічних систем, виснаження ресурсів та глобальні виклики, пропонуючи стратегії їх подолання через правове врегулювання та міжнародну співпрацю. Впровадження запропонованих механізмів дозволить ефективно реагувати на екологічні загрози, стабілізувати екосистеми та забезпечити гармонійне співіснування людини і природи.

ДЕТАЛІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРУ ПРО НАДАННЯ РІЄЛТОРСЬКИХ ПОСЛУГ

2025-04-04T11:59:59+03:00

Анотація. У статті розглядаються ключові аспекти правового регулювання договірних відносин у сфері нерухомості. Автор аналізує специфіку укладення таких договорів у контексті чинного законодавства України, досліджує принцип свободи договору, його істотні умови, а також правові позиції науковців і практиків. Основна увага приділяється питанню відсутності спеціальної нормативно-правової бази, яка б чітко регламентувала укладення договорів про надання рієлторських послуг. Це створює умови для різних інтерпретацій і потенційних правових суперечностей між сторонами. Разом з тим, свобода договору дозволяє сторонам самостійно визначати умови співпраці, що сприяє гнучкості правових відносин, але водночас породжує ризики неоднозначного трактування договору. Автор детально аналізує процедуру укладення договору, включаючи такі етапи, як оферта (пропозиція укласти договір) та акцепт (прийняття пропозиції), а також момент його укладення. Зазначається, що відповідно до положень Цивільного кодексу України договір вважається укладеним лише тоді, коли сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов. Додатково розглянуто питання реального та консенсуального характеру договору, можливості його укладення шляхом конклюдентних дій. Окремо розкрито питання форми договору про надання рієлторських послуг. В Україні договірна практика передбачає переважно письмову форму для таких угод, хоча деякі аспекти можуть регулюватися усними домовленостями або фактичним виконанням умов договору. Аналізується також питання нотаріального посвідчення договору, яке, хоча і не є обов’язковим, може забезпечити додатковий рівень захисту для сторін угоди. У статті визначено основні права та обов’язки сторін договору. Рієлтор зобов’язується здійснювати професійний підбір нерухомості, надавати консультації та організовувати продаж або оренду об’єктів, тоді як замовник зобов’язаний прийняти надані послуги та здійснити оплату відповідно до умов договору. Визначено також правові механізми врегулювання можливих спорів між сторонами та механізми відповідальності за порушення умов договору. Автор наголошує на необхідності вдосконалення законодавчої бази у сфері рієлторських послуг, що сприятиме більшій прозорості та ефективності договірних відносин на ринку нерухомості. У висновках підкреслюється важливість чіткого визначення істотних умов договору, а також узгодження прав та обов’язків сторін для мінімізації ризиків виникнення правових суперечностей.

ОСОБЛИВОСТІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА ПРАВОВА ПРИРОДА ЕЛЕКТРОННИХ ДОКАЗІВ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ

2025-04-04T12:23:13+03:00

Анотація. У науковій статті досліджено правову природу, поняття та особливості нормативно-правового регулювання електронних доказів у господарському судочинстві. Електронні докази через свою специфічну форму отримання і закріплення є самостійним засобом доказування і являють собою інформацію в цифровій (електронній) формі, що містить дані про обставини, які мають значення для справи, а саме електронні документи (у тому числі текстові документи, плани, графічні зображення, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, вебсайти (сторінки), метадані, бази даних й інші дані у електронній формі. Ці дані можуть зберігатися зокрема на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), системах резервного копіювання, серверах, інших місцях збереження даних у електронній формі (у тому числі в мережі Інтернет). Наділення електронних доказів самостійним статусом сприятиме повному, всебічному та об’єктивному з’ясуванню обставин справи, реалізації завдань та основних засад господарського судочинства. На підставі проведеного нами аналізу виділяємо низку особливостей електронних доказів: електронним доказам не властива матеріальна форма; для дослідження електронних доказів необхідні програмні та технічні пристрої; наявність технічного носія інформації; особливий процес створення та зберігання інформації; наявність об’єкта, який вміщує закодовану інформацію тощо. Також нами було проаналізовано теоретичні та практичні застосування електронних доказів у господарському судочинстві. Розглянуто процедуру збирання, фіксації, дослідження електронних доказів та проаналізовано актуальну судову практику. Крім того, у статті розглянуто питання допустимості та належності таких доказів і використання їх у процесі доказування. У результаті дослідження виявлено низку проблем використання електронних доказів на практиці, адже законодавець на сучасному етапі обмежився тільки загальними правилами застосування електронних доказів, а тому є потреба у більш чіткому законодавчому регулюванні порядку збирання, оформлення, подання, дослідження та оцінки електронних доказів судом. Звідси судова практика визнання вказаних доказів допустимими та належними залишається суперечливою.