ОРГАНІЧНО-ДЕОНТОЛОГІЧНІ ЗАКОНИ СУСПІЛЬСТВА

Анотація

Людина є коронована надсвітовим творінням, тому вона вимушена підкорятися законам природи, які створені протягом шести днів творіння світу. Ці закони формують індивідуальне, суспільне природне право, яке повинно відображатися у державних нормативно-правових нормах. Суспільство – це земне царство людини, зворотній бік небесного царства, якому повинна допомагати держава. Людина, живучи в суспільстві, не повинна блукати своєю душею, серцем, а діяти згідно створеного природного й надприродного права. Суспільство функціонує за Всесвітніми законами життя, онтологічними законами Природи. Відбувається онтологічна зустріч суспільства з природно-надприродними законами. При цьому мета і плідність суспільства полягає у збереженні онтологічної гармонії. Адже закони Природи, її сили без участі суспільства впливають на розвиток рослинного і тваринного світу, погоди, всієї біосфери. Ці життєдайні сили суспільство намагається реалізовувати (дотримуватися, виконувати, використовувати, застосовувати) і навіть розвивати. Це заставляє членів суспільства глибше вникати у природно-надприродні закони. В результаті такої онтологічної дії виникають різні внутрішні сили самого суспільства, його потенційні здатності, які скеровуються на підтримання цінності людського життя. Але онтологічна реалізація і розвиток суспільством породжує природні, закономірні проблеми: не всі члени суспільства адекватно усвідомлюють, розуміють що відбувається у Всесвіті. Така недосконалість пояснюється незавершеним проектом над людиною. Тому очікування на деонтологічність реалізації Всесвітніх законів життя має певні природні допуски, межі неповноцінного розвитку. Тобто у функціонуванні суспільства появляються різноамплітудні, не гармонійні, не акордні імперативи. Звичайно, такий триваючий вплив причин на розвиток суспільства входить у певну інерційність як незмінний стан рівномірної прямолінійності. Звичайно, при появі додаткових діянь людини інерційність набуває нового стану. В результаті маємо випадок, що суспільний імператив, інерційність суспільства переходить в органічність (нерозривність, внутрішня цілісність) як риса чи характер суспільства.