ЗАКРИТТЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ЗВ’ЯЗКУ ЗІ СМЕРТЮ ОСОБИ, КОТРА ВЧИНИЛА КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ ЧИ ІНШЕ СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНЕ ДІЯННЯ

Анотація

Констатовано, що положення п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України, де йдеться про закриття кримінального провадження у зв’язку зі смертю підозрюваного, обвинуваченого та особи, стосовно якої зібрано досить доказів для повідомлення їй про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв’язку з її смертю (крім випадків, коли провадження необхідне для реабілітації померлого), не передбачає всіх випадків закриття провадження у зв’язку зі смертю особи, щодо якої здійснюється кримінальне переслідування. Вказано, що недоліком відповідного формулювання є залишення законодавцем поза увагою того факту, що порушити кримінально-правову заборону, а згодом померти здатні також і особи, котрі в принципі не можуть бути підозрюваним, обвинуваченим, але стосовно яких здійснюється кримінальне провадження: особи, щодо яких вирішується (або повинно вирішуватися) питання щодо застосування примусових заходів медичного характеру та неповнолітні, старші за 11 років, але які не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність та щодо яких вирішується (повинно вирішуватися) питання про застосування примусових заходів виховного характеру. Доведено, що із законодавчого формулювання не зрозуміло, у чому об’єктивується те, що все-таки були підстави підозрювати цю особу у вчиненні кримінального правопорушення, на основі яких доказів було прийнято таке рішення, який працівник органу, що веде кримінальний процес, підозрює померлого та за потреби має нести відповідальність, якщо така підозра була необґрунтованою. Окрім того, обґрунтовано нелогічність підходу, за якого кримінальне провадження закривають щодо особи, якої як учасника процесу на момент закриття провадження взагалі не існувало. З метою подолання такої ситуації автором запропоновано низку змін та доповнень до чинного КПК України.